Everyone in My Family Has Killed Someone

Мне не хватило мета-юмора в этой книге. Всё сводилось к "я честен с читателем", рассказу некоторых мелких споллеров из-за честности, ссыланию к правилам дедективов и это всё. Для меня слабо. Не было каких-то кардинальных ломаний жанра дедектив.
Кстати о дедективе... Бесвкусный, и это не потому что он классический,
просто в нём реально мало что происходит. Пять... Пять актов-действий на которых можно разделить книгу: [спойлер],[спойлер],[спойлер],[спойлер],[спойлер] - вот они и их точно пять, я не вру, читатель рецензии. Мне бы хотелось поставить 6 этой книге, но я поставлю 7.
7/10
Вы меня спросите: "почему я поставил 7, когда твой текст рецензии говорит о 6?"... Я не знаю.
6/10

Классический закрытый детектив. Высоко в горах в отеле собирается семья, буря все усиливается, убийства происходят одно за другим. Под подозрением все и каждый. Автор, он же рассказчик, - доморощенный Эркюль Пуаро. По профессии -- автор книг – рекомендаций по написанию книг (извините за каламбур).
Сюжет разворачивается динамично. Каждая глава – новая семейная тайна. Развязка интересная.
Но мне стиль показался скомканным, нестройным, не могу объяснить, но все время хотелось причесать и разгладить повествование. Сложилось впечатление, что если бы это написал какой-то другой автор, к стилю которого я привыкла, мне бы понравилось больше.
Поэтому за сюжет пять баллов, а за стиль -1. Не знаю пока , буду ли еще читать другие книги этого автора.

Дебютная книга автора не оправдала мои ожидания.
Общее впечатление такое – сумбурно и монотонно.
Пол книги прочитала, а сюжет так и топчется над убитым, уже должна близиться кульминация детективной истории, а мы всё вспоминаем о брате Эрна, перебираем всех в семействе Каннингем. И при этом кого-то из персонажей выделить мне не удалось, все мелькали передо мной, словно я еду в скоростном поезде.
Начало было неплохим – труп и куча денег на пути у двух братьев. Один из них попадает в тюрьму, и сейчас должен выйти на свободу. Будет ли с ним делиться деньгами брат, хранящий их, или всё присвоит себе ?! Но что-то пошло не так, и сюжет забуксовал.

Всё же я настраивалась на детективную составляющую, а тут идёт повествование семейной истории с мельчайшими деталями и подробностями каждого члена семьи, а иногда повторяющихся событий.
Так и не поняла, чего хотел добиться автор.

Из плюсов - за счет необычной профессии детектива, автор словно учит читателя читать () детективы: на что обращать внимание, какие есть подсказки).
Из минусов - для меня отсутствие харизмы у героев, не очаровалась и не заинтересовалась ими.
Перебор с «фишками», которые в итоге интереснее самого сюжета.
Нелогичная концовка, которую невозможно предсказать (а ведь всю книгу нам настойчиво говорили про честность и по сути к концу обдурили))).
И это не та самая вау-концовка, а скорее именно надувательство, когда самому никак нельзя догадаться о происходящем, потому что нам не дают всех фактов, известных "детективу".

)))

Бенджамін Стефенсон у своєму романі «Усі в моїй родині — вбивці» вирішив поєднати класичний детектив у стилі Агати Крісті з сучасною сатирою та чорним гумором. Це своєрідна гра з жанром, де автор висміює традиційні штампи, але водночас пропонує цілком захопливу загадку.

Сюжет: сімейні таємниці та злочин у замкненому просторі

Головний герой, Ернест Каннінгем, приїжджає на святкування ювілею своєї родини, і все йде не так, як планувалося. Всі члени його сім’ї — справжнісінькі вбивці (в прямому чи переносному сенсі), і коли в особняку відбувається вбивство, підозрюваними автоматично стають усі присутні.

Сюжет використовує традиційний прийом «замкненого простору», коли вбивця знаходиться серед обмеженого кола людей, а розгадка стає дедалі заплутанішою. При цьому розповідь ведеться від першої особи, і Ернест не просто оповідає історію, а немов звертається до читача, постійно коментуючи події з гумором та іронією.

Персонажі: карикатурні, але цікаві

Родина Каннінгемів — це зібрання ексцентричних особистостей, кожна з яких має свої секрети й мотивацію. Персонажі часом здаються гіперболізованими, майже карикатурними, але це робить їх яскравими та незабутніми.

Сам Ернест — своєрідний антигерой, який явно не прагне бути класичним детективом, але змушений розгадати злочин. Його саркастичний погляд на події додає історії легкості, хоча комусь цей стиль може здатися надто нарочитим.

Стиль і атмосфера

Мова роману жива, дотепна, з великою кількістю діалогів і відсилань до класичних детективів. Відчувається, що автор добре знайомий із жанром і грає з його кліше, висміюючи умовності, але водночас віддаючи їм шану.

Темп оповіді доволі динамічний, хоча іноді гумор може здаватися зайвим, особливо коли сюжет загострюється, а іронія відволікає від основної інтриги.

Фінал: несподіванка чи очікуваний хід?

Розв’язка, як і належить хорошому детективу, не є очевидною, але при цьому логічно випливає з усіх підказок, розкиданих протягом роману. Вона може не всіх задовольнити, адже автор більше фокусується на грі з жанром, ніж на суворій логіці.

Висновок

«Усі в моїй родині — вбивці» — це оригінальний, веселий і незвичайний детектив із великою часткою сатири. Він підійде тим, хто любить класичні детективи, але не проти подивитися на них під іншим кутом. Якщо ви очікуєте серйозного розслідування — книга може здатися надто легкою та гумористичною. Але якщо вам подобаються нестандартні підходи, мета-іронія та атмосфера загадкового особняка з убивством — цей роман точно вас розважить.