Тронка

Ось,давно хотів прочитати знаменитий "Собор" Олеся Гончара і нарешті я це зробив.Ось які твори треба читати за шкільною програмою,ось вони зразки української літератури,що достойні бути на одному рівні із найвідомішими світовими шедеврами.Твори Гончара - це переконлива відповідь усім скептикам,які з сумнівом поглядали на усю українську літературу. Тому я буду продовжувати пошуки дійсно великих українських авторів,що можуть своїми творами затьмарити найкращих світових літераторів! Спершу розглянемо роман "Тронка",що передує у змісті цього збірника.Звісно цей твір не викликав у мене такого ж захоплення,як величний "Собор",але все рівно змусив пірнути у вир різноманітних емоцій та почуттів.Як на мене,то по суті тут не має єдиного сюжету.Цей роман така собі нарізка різноманітних епізодів із життя людей з одного степового колгоспу.Хоча тут можна виокремити основну любовну лінію,але є багацько глав,які у неї ніяк не вплітаються,особливо трагічна історія командира полігону.Але крізь усі ці різноманітні моменти (щасливі і не дуже) людського буття виникає чітка окреслена фігура досить яскравого персонажа - степу!Ох,ця дивна романтика степу та широкого блакитного неба.Степовий український колорит - це така собі "фішка" роману "Тронка",яку може зрозуміти лише дійсно поетична душа. Що ж до "Собору",то мені здається - це один з найкращих творів у всій українській літературі.Справжня скарбниця неперевершених цитат та мудрих думок.Неймовірний,за філософським наповненням,твір,де засуджується духовна ницість та моральна деградація.Твір,де творець отримує гору над руйнівником.Твір,що зберігає собори людської душі! Зробивши підсумки з цих двох творівя побачив в особі Олеся Гончара справжнього мрійника та романтика доби,коли людство зробило величезний технологічний крок и вже було готове ледь не до космічних колонізацій.Людина,яких тоді було багато,але завдяки своїй поетичній душі він зміг огорнути усі ці мрії неймовірною романтичною атмосферою,яка змушує ще вірити в людство.

В Зачиплянке уже много лет стоит заброшенный собор, судьбой которого немногие жители села интересуются. Но как только стал вопрос о сносе собора, односельчане грудью встали на его защиту. В школе больше любила украинскую литературу, чем русскую. Так как больше нравились описания украинских сел и обычаев, а русские деревеньки мне всегда казались какими-то тёмными даже в наличии света в душах населявших их людей. Возможно, это всего лишь говорит во мне память предков и некоторая национальная предвзятость... Но вот “Собор” меня так и не смог зацепить. Повествование о судьбах людей проходило мимо меня совершенно не вызывая никаких эмоций и сочувствия. А ведь приходилось писать как всегда хвалебно-возвышенное сочинение, а потом еще вспоминать его на выпускном экзамене по украинскому языку... Но это уже другая история

В книге идет о начале 60-х годов ХХ века. Украинская бытность. Зачиплянка- город возле Днепра. Город великих металлургов, добытчиков черного золота. Кажется и жители стали столь прочны как их метал. Но тут есть и отважные сердца, которые еще воспринимают чувства - Елька и вся семья Баглаив, и другие не менее значимые. Они с рождения были носителями той духовности, что живет в настоящей украинской душе, то восхищение мировозданием и тем, что вокруг, что несмотря ни на что, они сумели сохранить Собор в своей душе, а потом уже реальную историческою памятку.

Истинно великое произведение и значимое для украинского народа даже в такое тяжкое время.

Но если рассказывать больше, то уже на украинском.