Искупление

Сейчас будет только восторг.
Потрясающая история! Роман очень эмоциональный (и эмоции абсолютно разные). Сюжет захватывает настолько, что оторваться просто невозможно. Не зря И. Макьюэна считают мастером психологического реализма. Чувствуешь себя частью этой истории, человеком, который оказался невольным свидетелем чужой тайны, роковой ошибки. И сделать ничего нельзя, можно только наблюдать и ждать, чем же всё закончится.
Книга о том, как пара слов может изменить всю жизнь. Как воображение подростка может сыграть с тобой злую шутку. Как одна детская ошибка ломает судьбы. Можно ли исправить такую ошибку? Хватит ли сил признаться в этом даже самой себе?
Читала книгу после просмотра фильма. На мой взгляд фильм сняли очень близко к тексту.
И роман, и экранизация прекрасны.

Читаючи,з самого початку була думка, чи читав я щось гірше ніж ця книга? Хіба що підручник з геометрії.Далі думки трішки змінилися.
Щодо самого написання книги, то одразу помітно, що автор не писав ніколи таких серйозних книг, що це не його стиль,вивчивши попередні його роботи так і виявилося,він писав дивні романи,твори побудовані навколо інтересу автора до опису сексуальних і психічних збочень, за що сам Мак'юен отримав прізвисько "Макабр".
Як він сам підкреслив,що хотів написати роман в стилі Джейн Остін,що ж,він спробував, помітно, що повторював навіть стиль написання,вдалося доволі непогано, але Остін занадто високий рівень.
Прочитавши 54 сторінки за цей час в книзі пройшло лише пів дня,за цей час не відбулося взагалі нічого, персонажі чекають приїзду брата,ще 50 сторінок вони вечеряють з братом і лише після 110 сторінки починаються події, автор вдався до низького як для поважаючого себе автора кроку,він розтягував хронометраж книги штучно, щоб не виявилась занадто короткою вдавався до довгого описання всього що тільки є навколо, доводиться пів сторінки читати "як по його сорочці тече вода".
нечіткі,дуже різкі переходи оповідання від одного персонажа до іншого, це іноді може вибивати з намагання заглибитися в твір.
На диво, персонажі книги дуже реальні, часом виникають думки,чи не відбувалися ці події насправді,адже все таке реальне, персонажі його не мляві, вони живі.
Особливо кому потрібно прочитати цю книгу, так це "мамочкам" які занадто піклуються про своїх дітей, все їм дозволяють тому, що "це ж діти". Така вседозволеність породжує невдячних, самозакоханих породжень пекла, які будуть робити все, що їм заманеться лише, щоб їм приділяли увагу, якої в них і так забагато,щоб жаліли їх можуть вигадати що завгодно, звинуватити людину в злочині тільки через те, що та людина їм не сподобалася, лише через це можуть відправити людину на півжиття за грати.
Вважаю, що дітям не можна дозволяти давати свідчення в суді, поліції,адже їх слова нічого не варті, діти дуже брехливі,вони не розуміють, що можуть накоїти,адже в такому віці думають лише про себе, егоїсти,а за неправдиві свідчення їх не можна притягнути до відповідальності, адже "вони діти".
Ця книга гарний приклад того, що дітей потрібно виховувати,а не нянчитись з ними.
Персонаж Брайоні- одна з таких дітей, маленьке стерво,викликає лише бажання або спустити зі сходів, або придушити,має надмірну фантазію,яка заохочується її матір'ю.
Вона наприклад, уявляє смерть своїх батьків без усяких докорів сумління, лиже з тою ціллю, щоб уявити як всі будуть її втішати, щоб всі бачили як вона горює.
Живе її сім'я безбідно, свій маєток мають,дві дочурки,один синок та 2 кузена близнюка та їх кузина,яка зарано подорослішала.а також молодий садівник з матір'ю в бунгало,який виховув Брайоні з дитинства, є другом сім'ї,а також коханням старшої сестри Брайоні- Сисилії.
Через події між Роббі та Сисилією,які відбувалися вдень, які Брайоні не могла зрозуміти, оскільки ще дитина, вона сама нафантазувала собі що бачила.Тому Брайоні ображена на Роббі.
Стаючи свідком того, що в лісі друг її брата намагається згвалтували її кузину,вона з легкістю каже поліції, що це Роббі і відправляє його за грати.Звісно, можна сказати, що вона його не бачила, та це тимпаче обурює чого вона збрехала.
Я не люблю такі романи, емоції не для мене, але те що відбувалося далі мене вразило, я б сказав, що зачепило наче шрапнеллю, адже автор дуже добре зміг передати, як Роббі через всю бісову війну йде до Сисилії, своєї коханої Сисилії,що нічого його не може зупинити, адже вона просила його повернутися, вона його чекає, як описані всі її переживання,як їй важко тут, вона не знає чи все добре з ним, та може дізнаватися це лише з його листів, та лише здогадуватися чи не приховує він від неї чогось страшного, що доводиться йому бачити на війні, вона його чекає і це головне і читаючи ти починаєш сам співпереживати їм.
Автор в спробі наздогнати Остін та зробити щось таке щоб книга справила враження замість того, щоб продовжити цікаво розповідати історію, можливо в нього закінчилися ідеї, тому автор вдається до таких кроків,що все псують, за це я його міг би навіть зненавидіти.
Брайоні, вже постаріла видає книгу про Роббі та Сисилію,до речі тут ми дізнаємося, що книга яку ми читаємо це і є книга Брайоні,що ось вона таким чином вибачається за те що зробила, за зруйновані життя, долі, наче це може виправити все те що вона накоїла.звісно, вона хоче як краще, щоб хоч в її книзі все було добре,але нажаль те, що вона накоїла книга не в змозі виправити...

Я читала эту книгу месяц. Месяц, Карл?! Я устала от персонажей, от бесконечного описания всего.
О чем же книга? Описание взаимоотношений внутри семьи Толлисов и вне ее. Главные герои Брайони, Сессилия Толлис и Робби Тернер. Брайони и Сессилия выросли в богастве, но не видели родительской любви. Их мать, Эмилия, была занята своими мигренями, а отец занимался чем-то таинственным для правительства Великобритании. Робби Тернер сын уборщицы Толлисов, блестящий выпускник Кембриджа, подающий надежды молодой человек, оказавшийся во власти Толлисов, которые и разрушили его жизнь.
В первой части идет нагнетение атмосферы и в конце случается непоправимое, сломавшее жизнь Робби. Мы знакомимся с персонажами, ключевыми героями предстоящих печальных событий. Повествование представляет собой не очень вкусную тягучку. Отсутствие диалогов полностью подавляет интерес. Чем ближе к драме, тем более динамичное повествование. Непоправимое случилось, конец первой части.
Вторая и третья часть представляют собой размышления Робби и Брайони. О справедливости, о том, могут ли дети оклеветать человека и зачем они могли это сделать. С момента событий первой части прошло 5 лет. Наступила Вторая Мировая война. Кровавая война, к которой Британия не была никак готова. И нам показывают Робби с двумя капралами, Дюнкерк. Он опустощенный, обозленный и умудренный тюремным опытом человек. Вот как он расплатился за детскую ошибку Брайони.
Брайони , став медсестрой, понимает, что натворила и хочет все исправить. А сможет ли в этом весь вопрос?
На этом я закончу свой рассказ)

Наконец-то прочитан роман "Искупление" английского писателя Иэна Макьюэна. Как ни старалась я настроить себя на лучшее при чтении книги, не получилось.
В самом начале прошлого года уже читала Макьюэна. Тогда попался мне его "Закон о детях". Книга не зацепила. И тогда засомневалась: обращусь ли к автору ещё раз? Пришлось. В игре "Новогодний флэшмоб" мне и посоветовали "Искупление", роман в 448 стр.
Итог один - скучно. Стараешься взять себя в руки - история-то интересная - но не получается.
Часть первая. Англия. 1935 год. Добропорядочная английская семья (или делающая вид такой семьи). Вроде бы все друг друга любят, вроде бы все рады встрече с друзьями, но вот какая-то червоточинка чувствуется в каждом, особенно в тринадцатилетней Брайони, начинающейся писательнице. Именно она и станет причиной семейной трагедии.
Оболгав Робби, возлюбленного своей сестры Сесилии, Брайони разрушила семью. Когда-то любящая Сесилия так и не смогла простить её подлый поступок. Робби оказался в тюрьме.
Часть вторая. Место действия - Англия и Франция. Время действия - 40-ые годы ХХ века. Вторая мировая война. Читая, ловишь себя на мысли, что война - это фон. Только фон чего? Да и трагедии особой не ощущаешь. Судите сами: описание эвакуировавшихся оканчивается описанием кафе. Как-то не вяжется у меня такая война с моими знаниями. Главный герой здесь, конечно, Робби. Он на войне. Живёт только одной мыслью: "Выжить, чтобы встретиться с Сесилией".
Часть третья. И снова Англия. Время - 40-ые - 90-ые годы ХХ века. Здесь на первый план выступает Брайони. Она медсестра в военном госпитале. Ежедневно видит боль и смерть. Не общается ни с кем из семьи, очень хочет встретить Сесилию и Робби, чтобы извиниться перед ними за совершённое ей злодеяние. Да, ей это удаётся, но... я не верю этой героине. Она не настоящая. Не меняю своё мнение и по прочтении финала. Брайони - 75 лет. Все её многочисленные родственники съезжаются на её юбилей. Брайони написан роман, который и должен стать тем самым искуплением. Но стал ли?
Сюжет, повторю, интересный, но так нудно И.Макьюэн пишет. Я понимаю, что читаю роман в переводе, но, думаю, переводчик как раз прекрасно потрудился.

Уверена, кому-то произведения Иэна Макьюэна очень даже нравятся. Я же пока только разочарована. Может, стОит прочитать третье произведение?

Да-да, именно оно ложится в основу книги. Именно из-за него разворачиваются события. Именно оно переворачивает жизни нескольких людей. Хотя она была еще ребенком, толком не осознавая последствия и боясь что-либо изменить, тем не менее смогла перевернуть несколько жизней с ног на голову. А тут еще и война, печальные события, работа в госпитале, да, это все тоже подробно описывается, хотя этому и отдается не так много страниц, но я читать про войну не люблю, приходилось пробегать глазами, а в остальном книга интересная, заставляет задуматься о взаимоотношениях в семье, заставляет задуматься о чувствах между людьми. Честно говоря, ожидала более драматичной концовки, но нет.