Рецензия на книгу

• 

  Аноним24 мая 2020 г.

  Те,що виправити не можна

  Читаючи,з самого початку була думка, чи читав я щось гірше ніж ця книга? Хіба що підручник з геометрії.Далі думки трішки змінилися.
  Щодо самого написання книги, то одразу помітно, що автор не писав ніколи таких серйозних книг, що це не його стиль,вивчивши попередні його роботи так і виявилося,він писав дивні романи,твори побудовані навколо інтересу автора до опису сексуальних і психічних збочень, за що сам Мак'юен отримав прізвисько "Макабр".
  Як він сам підкреслив,що хотів написати роман в стилі Джейн Остін,що ж,він спробував, помітно, що повторював навіть стиль написання,вдалося доволі непогано, але Остін занадто високий рівень.
  Прочитавши 54 сторінки за цей час в книзі пройшло лише пів дня,за цей час не відбулося взагалі нічого, персонажі чекають приїзду брата,ще 50 сторінок вони вечеряють з братом і лише після 110 сторінки починаються події, автор вдався до низького як для поважаючого себе автора кроку,він розтягував хронометраж книги штучно, щоб не виявилась занадто короткою вдавався до довгого описання всього що тільки є навколо, доводиться пів сторінки читати "як по його сорочці тече вода".
  нечіткі,дуже різкі переходи оповідання від одного персонажа до іншого, це іноді може вибивати з намагання заглибитися в твір.
  На диво, персонажі книги дуже реальні, часом виникають думки,чи не відбувалися ці події насправді,адже все таке реальне, персонажі його не мляві, вони живі.
  Особливо кому потрібно прочитати цю книгу, так це "мамочкам" які занадто піклуються про своїх дітей, все їм дозволяють тому, що "це ж діти". Така вседозволеність породжує невдячних, самозакоханих породжень пекла, які будуть робити все, що їм заманеться лише, щоб їм приділяли увагу, якої в них і так забагато,щоб жаліли їх можуть вигадати що завгодно, звинуватити людину в злочині тільки через те, що та людина їм не сподобалася, лише через це можуть відправити людину на півжиття за грати.
  Вважаю, що дітям не можна дозволяти давати свідчення в суді, поліції,адже їх слова нічого не варті, діти дуже брехливі,вони не розуміють, що можуть накоїти,адже в такому віці думають лише про себе, егоїсти,а за неправдиві свідчення їх не можна притягнути до відповідальності, адже "вони діти".
  Ця книга гарний приклад того, що дітей потрібно виховувати,а не нянчитись з ними.
  Персонаж Брайоні- одна з таких дітей, маленьке стерво,викликає лише бажання або спустити зі сходів, або придушити,має надмірну фантазію,яка заохочується її матір'ю.
  Вона наприклад, уявляє смерть своїх батьків без усяких докорів сумління, лиже з тою ціллю, щоб уявити як всі будуть її втішати, щоб всі бачили як вона горює.
  Живе її сім'я безбідно, свій маєток мають,дві дочурки,один синок та 2 кузена близнюка та їх кузина,яка зарано подорослішала.а також молодий садівник з матір'ю в бунгало,який виховув Брайоні з дитинства, є другом сім'ї,а також коханням старшої сестри Брайоні- Сисилії.
  Через події між Роббі та Сисилією,які відбувалися вдень, які Брайоні не могла зрозуміти, оскільки ще дитина, вона сама нафантазувала собі що бачила.Тому Брайоні ображена на Роббі.
  Стаючи свідком того, що в лісі друг її брата намагається згвалтували її кузину,вона з легкістю каже поліції, що це Роббі і відправляє його за грати.Звісно, можна сказати, що вона його не бачила, та це тимпаче обурює чого вона збрехала.
  Я не люблю такі романи, емоції не для мене, але те що відбувалося далі мене вразило, я б сказав, що зачепило наче шрапнеллю, адже автор дуже добре зміг передати, як Роббі через всю бісову війну йде до Сисилії, своєї коханої Сисилії,що нічого його не може зупинити, адже вона просила його повернутися, вона його чекає, як описані всі її переживання,як їй важко тут, вона не знає чи все добре з ним, та може дізнаватися це лише з його листів, та лише здогадуватися чи не приховує він від неї чогось страшного, що доводиться йому бачити на війні, вона його чекає і це головне і читаючи ти починаєш сам співпереживати їм.
  Автор в спробі наздогнати Остін та зробити щось таке щоб книга справила враження замість того, щоб продовжити цікаво розповідати історію, можливо в нього закінчилися ідеї, тому автор вдається до таких кроків,що все псують, за це я його міг би навіть зненавидіти.
  Брайоні, вже постаріла видає книгу про Роббі та Сисилію,до речі тут ми дізнаємося, що книга яку ми читаємо це і є книга Брайоні,що ось вона таким чином вибачається за те що зробила, за зруйновані життя, долі, наче це може виправити все те що вона накоїла.звісно, вона хоче як краще, щоб хоч в її книзі все було добре,але нажаль те, що вона накоїла книга не в змозі виправити...
  

  2

  254