Лексикон інтимних міст

Не знаю чи є ще тут ті хто дуже активно хворіє через мовне питання в Україні, але якщо такі тут будуть, то заздалегіть вибачаюсь за те, що мій відгук на книгу написаний російською мовою, сайт, на жаль, російський, а мова є міжнародною, тому пишу більш доступною мовою. Миру нам всім!

Извинилась перед теми кто может искать отзыв на украинском языке, теперь могу приступить к самому отзыву. Книга о путешествии, о разнообразии мест и времен, о личном опыте автора и полёте мысли.

Юрий Андрухович, автор книги, писатель, поэт, переводчик и судя по содержанию книги, еще и активный путешественник. В книге собрано 111 городов и это явно не все которые посетил автор, а в некоторых он побывал специально, чтоб было о чем написать в книге. Все они идут в алфавитном порядке. Иногда города сравниваются между собой или автор сравнивает один и тот же город в разные времена. Это бывает захватывающе и бывает очень нудно. Все истории пронизаны личным опытом, иногда очень интимными подробностями. Поэтому книга у меня вызвала противоречивые чувства. С одной стороны я очень люблю истории о городах, потому что люблю путешествовать, но о достопримечательностях здесь почти ничего нет. С другой стороны я люблю автобиографические книги и иногда очень радостно наблюдала за приключениями автора-героя. Но, скорее всего, из-за отсутствия хронологической последовательности, мне было сложно все сложить в одну кучу.

Продолжаю знакомство со современной украинской литературой.

Головний герой цієї книги - місто. Місто в будь-якому куточку світу. Вони такі різні ці міста: великі і маленькі, далекі і близькі, зовсім рідні і абсолютно чужі. Це просто міста, які чимось запам‘ятались автору, запали в серце, спонукали до написання віршів, або ж просто викликали романтичний захват.
Це красиво і пізнавально одночасно. Але не слід читати підряд, краще підійти дозовано, щоб не приїлося. Бо й таке має бути. Перевірено.

Перевод.

Главный герой этой книги – город. Город в любом уголке мира. Они такие разные эти города: большие и маленькие, далекие и близкие, совсем родные и совершенно чужие. Это просто города, которые чем-то запомнились автору, впали в сердце, побудили к написанию стихов, или просто вызвали романтический восторг.
Это красиво и познавательно одновременно. Но не следует читать подряд, лучше подойти дозированно, чтобы не приелось. Потому что и такое должно быть. Проверено.

Не скажу, что я заядлый путешественник (особенно после 2020 года, грустный смешок за кадром) или любитель книг о путешествиях (здесь просто соглашусь с Олдосом Хаксли: цитата). Я скорее люблю сравнивать свои впечатления с чужими, чем перебирать чьи-то истории, которые чаще всего рассыпаются как кусочки паззла, причём, ещё и из разных коробок - собрать из них что-то внятное нет совершенно никакой возможности. Но в случае с Андруховичем щёлкнуло, прежде всего, двусмысленное название - грешна, люблю непереводимую игру слов. Название оказалось, кстати, пророческим - почти все истории в «Лексиконе...» с оттенком интимности. Маленькие эскапады и большие любови, сексапильные студентки и отельные профессионалки, красные мини-юбки и вырезы, из которых жизнерадостная плоть рвётся на свободу (это тот случай, когда пол автора или точнее его гендер и сексуальная ориентация очевидны по первым строчкам). Но с другой стороны, сами по себе воспоминания о путешествиях - разве это не интимно? Во время чтения «Лексикона...» мне захотелось сделать цикл историй «по мотивам» в инстраграме - ощущение было, словно я снимаю слой кожи. Потому что вспоминать хочется не картинку (их хватает на просторах интернета), а саму себя в те минуты. И это что-то очень и очень личное.

В «Лексиконе...» собралось 111 городов, преимущественно всем известные мегаполисы и культурные центры, много Германии, Швейцарии и, конечно, Украины. Внимания им всем отсыпано неодинаково - одним посвящены страницы признаний в любви, другие довольствуются короткими зарисовками. Последние, впрочем, иногда производят намного более сильное впечатление (Севастополь, 1990 или Новий Сад, 2002). Но самый кайф всё-таки читать про знакомые места. Интересно, что совпадений у нас обнаружилось немного, что по количеству (где-то около 15), что по эмоциям (и это предсказуемо). Немного обидно было за Минск. Чистота, гостиница «Беларусь» и жрицы любви?.. Это единственное, что запомнилось?.. Подозреваю, что нет, но спадар Андрухович в своих зарисовках немного заигрался в приземлённую интимность. Перечень достопримечательностей мне, положим, и не нужен, но и географии оказалось намного меньше, чем я думала в начале. Если уж пытаться давать определения, то «сборник личных историй с привязкой к некой точке на карте» - пожалуй, это подойдёт «Лексикону...» лучше всего.

«Лексикон інтимних місць» - це велика коробка смаколиків. Всі, хто її брався читати вимовляли одне і теж саме слово: «смакувати». Її хочеться розтягувати, її хочеться потрошку, вона не дається повністю, через 20-30 сторінок голова йде обертом від перенасиченням смаком, така вона концентрована.

111 міст. Україна, Америка, Европа, Росія. Великі, безсоромно-повнолюдні, крихітні і жодного вигаданого. Це не записки туриста, всі емоцій в ній йдуть пост-фактум, розсмаковані і запиті холодною водою. Скоріш це спогади, аналіз, перелік курйозів та зауважень. Це не історичний довідник, не список маст сі, не скупчення адрес «ви мусите там побувати», не гастрономічний каталог.

Хоча в ній це все є. Потроху і дозовано. Більш на бекстейжі, ніж в фокусі. Лиш іноді трапляється, що в кадр впадає якийсь автентичний алкоголь, але він скоріш провідник до, а не центральна персона.

Важливий герої багатьох глав – це Старе Місто, в кожному граді, яке собі дозволило мати таку розкіш, і Замкова гора – для споглядання з висоти на ці всі вулички, закапелочки, мости і площі, такий собі підсумок, фіксатор, збирач докупи в один пейзаж.

«Лексикон» пана Юрія на своєму прикладі навчає кількох речей. Першочергово – це мотиватор для вивчення мови, іноземних мов, що більше – то краще. Бути в країні засоромленим вуайєристом з фотокамерою і мати можливість спілкуватися з людьми навколо, стаючи автоматично учасником цього дійства – різні речі. По-друге, гумор. Цього навчає, насправді, не так книжка, як сам автор – володіючи особливим його видом, вбачаючи дотеп в тому, на що не зверталося увагу раніше. А ще, гумор – то є провідник, між баченим і дійсним, пом’якшувач жорсткої щетини. І третє – це гострість зору і гострий нюх на пригоду, чи то пак просто гострий нюх на все. Все довкола може перетворитись в байку для довгих вечорів за чаркою чаю, якщо присмачити деталями та відповідними висновками.

А ще в ній є жінки, пограбування, чужі квартири, ринки, похмілля, листи, маленькі принци, поїзди (різні-різні!), вірші, літаки, лайнери, музиканти, трохи сліз, весни, озера, сонати, воєнні бази, паби, водомети, есесери, прапори, мазепи і «алхіміки, проститутки, татари, побабісти, українці і мертві півні».

Пе. Ес: Особисто для мене дорога – це очищення. А нове місто – як окреме життя, мене не буває в двох різних містах однаковою. І від того я щиро заздрю пану Юрію через таку кількість перероджень, бо він відвідав більше міст, ніж 111 і, певно, на цьому не зупиниться. Бо книга ще відчутно пахне азартом, тим, що таки взявши на кпини – здалася.

А ще можете заглянути сюди, там невелика історія.

Такі книжки приємно розтягувати на довгий час. Тоді звикаєш щовечора сідати за столом і переноситись разом з автором у нове місто. Це зовсім не путівник, це скоріше особисті враження Юрія Андруховича. Навіть не враження, а історії, спогади.
Багато запам"яталось, в багато міст хотілось би самій поїхати, багато дізналась не лише про міста.
Моя суб"єктивна оцінка - 5 з 5.

"Раптом вона, вода, збурюється, починає вирувати, рости і здійматися. Ще мить - і я опиняюся в ній. Вода накриває мене з головою і забирає в себе - вглиб і далі вглиб.
Мене розпирає від її підводних течій і захвату. Це значно краще, ніж літати. Це значно краще, ніж будь-що інше. Я не зможу знайти слів для тієї радості.
І найголовніше: я починаю дихати."

Про що говорять міста? І чи вміють вони взагалі говорити? Якщо так, то якою мовою?
Юрій Андрухович вже неодноразово змушував читача замислитись над не зовсім стандартними питаннями, цього разу стимулом стала його книга «Лексикон інтимних міст».
Керуючись тільки назвою і не дивлячись у зміст, одразу знаходиш асоціації з романом на урбаністичну тематику. З огляду на перелік робіт письменника таке припущення могло бути хибним, бо його прозовий арсенал вражає перш за все різноманітністю жанрів, а крім того - здатністю звільняти погляди від консерватизму. Слід зазначити, що Юрій Андрухович та інші учасники поетичної групи «Бу-Ба-Бу» не припиняють дивувати читача своєю експериментальністю, подекуди — епатажністю та еволюцією персонажів. Можливо, на це впливають «духи епохи» або ж, точніше кажучи, «примари постмодернізму». Як не дивно, у «Лексиконі інтимних міст» автор дещо відмежовується від попередніх особливостей стилістики. Тепер у тексті вражає інтимність, навіть незначна «оголеність» тексту. Парадоксальність у тому, що письменник не виставляє головний задум на огляд, а пропонує декілька варіантів читачу, приховуючи їх десь між розділами.
Безперечно, книгу можна вважати незвичайною через те, що вона містить елементи біографії не тільки самого автора, але і міст, які він описує – це 111 есеїв про різні місця, людей та захоплюючі пригоди. У передмові Юрій Андрухович написав: «Якщо цю книжку вже й уявляти романом, то радше романом-пазлом, моделлю для збірки». Як на мене, то для порівняння ще можна використати багатоповерхівку, навіть хмарочос, де на кожному поверсі чекає нова історія. Загалом манера розповіді у книзі нагадує сюжет з реального життя, коли ви сидите зі своїм другом на кухні і п’єте чай, а він тим часом розповідає про свою останню подорож – просто, проте захопливо.
З одного боку, роман можна сміливо назвати мапою. Та тоді перевага її у тому, що вам не потрібні географічні знання, аби знайти правильний шлях – є лише 111 міст, які розташовані в алфавітному порядку, починаючи з дивного Аарау, закінчуючи «перлиною Криму» – Ялтою.
З іншого боку, «Лексикон інтимних міст» – це словник, путівник по ландшафтах мов, пізнання себе через архітектуру вулиць. Інколи оповідач перестає бути головним персонажем, тоді замість нього живе місто. Він вже не відчуває свого тіла та себе відокремлено. У ньому здійснюється урбанізація, місто проникає всередину. І тепер вже оповідач дивиться на світ очима будівель, вулиць та, вітрин магазинів.
Мабуть, ще жодна книга не дозволяла такого вільного переміщення з цього полюсу на протилежний, із Заходу на Схід, з одного поверху на інший. Жодні географічні атласи, енциклопедії, навчальні посібники не порівняти з мапою, яку створив Юрій Андрухович. І хоч сам автор назвав свою книгу «посібником з геопоетики та космополітики», вона не буде навчати ландшафтним вимірам, а навпаки захопить різноманітністю подорожей не тільки у просторі, але й у часі. А потім, пройшовши всіма 111 поверхами цього роману-хмарочосу і діставшись до самому даху, ви обов’язково відчуєте, що починаєте розуміти інтимну лексику міст, які, виявляється, говорять з вами спільною мовою.

мені завжди більше подобалося слухати Андруховича, а не читати.
думаю, "Лексикон..." краще б сприймався на слух... у виконанні автора, звичайно...

погана ідея - намагатися прочитати "Лексикон..." швидко, ще й в заданому (алфавітному) порядку. в ідеалі, мабуть, треба читати кожен розділ, перебуваючи у відповідному місті. ба більше - в місті треба не просто бути, його треба відчувати.
але це - в ідеалі.
в реальності, більшості читачів доведеться подорожувати Авіалініями Уяви. але й такі подорожі займають час. тому не спішіть до наступного міста, і перед тим, як вирушити в дорогу, переконайтеся, що не залишаєте частинки себе у місті, яке покидаєте. а то заплутаєтеся-загубитеся-заблукаєте

Я с определенной опаской бралась за эту книгу. Ничего не зная про Андруховича (хотя нет, наверно все же зная: кажется, он был в учебнике литературы за 11 класс), я оказалась сраженной наповал. Местами слишком уж грубыми мужицкими шутками, кое-где обилием алкоголя на один абзац, но где-то, периодически, бывали такие пронзительные строки, что не оставалось места сомнениям. Да, Андрухович таки хорош, очень хорош. И пусть я не читала его других книг, здесь он раскрывает себя как разнопланового и разножанрового автора, умеющего переключаться между разными стилями. И делать это очень талантливо. Мне не все здесь понравилось, но как же вольно он жонглирует словами. Нет, не вольно, а, скорее, невимушено (непринужденно как-то не так звучит, поэтому украинское невимушено тут больше подходит).

Из рассказанных о разных городах историй больше всего откликнулись:

Венеция потому что атмосферно.
Гуадалахара потому что остросюжетно.
Денвер потому что джазово.
Золотой Поток потому что страстно.
Львов потому что интересно (особенно про цирк, а истории про палача, кстати, рассказана вообще так, как будто это Пелевин писал).
Оснабрюк потому что рекмарковско и мафиозно.
Флоренция потому что, тут повторюсь, атмосферно.
Харьков потому что пронзительно. Вот про этот город действительно очень емко, пусть и всего на две неполных страницы.

К моему большому удивлению, иногда читать про города Украины казалось гораздо интереснее, чем про все прочие, вне зависимости от того, была я там или нет. И интерес мой тут уже был не литературный, а, скорее, историко-аналитический. Я читала и задавалась одним вопросом: КАК? Каким образом автор книги, дописанной и изданной в 2011 году мог знать, что будет? Или, может, он просто угадывал? Но как можно так угадывать:

- сейчас Днепропетровск действительно называется просто Днепр. Идем дальше.

- здесь у нас, конечно, промах на несколько лет. Но все же, вы ведь тоже чувствуете эти орды мурашек от предсказанного? В 2011-м эти строки не вызвали б этих эмоций, а вот сейчас, с оглядкой на пару лет назад, - да. И еще один пример, цитата из поэмы, кусочек который приведен в главе про Палермо.

- но ведь теперь аутентичные Атены вместо устаканенных Афин.

И все-таки некоторые писатели немного пророки. И от того их книги оставляют неизгладимый отпечаток.

Спасибо пану Юрию за его истории, какие б они не были, самое главное, что они - живые. Повторю рекомендацию из других рецензий: книгу стоит читать не в запой, а смаковать город за городом, чтоб в полной мере погрузиться в авторский стиль.

Прочитав книжку дуже швидко, хоч і зрозуміло, що її краще розтягувати, немов сигару. Творчість Андруховича останніх років видається вистояною, мов вино, тому її приємно смакувати.
В даній книжці приємно вражає відвертість викладених уривків життя автора, що в поєднанні з реалістичним зображенням дійсності, дозволяє відчути дух міст і країн, а також часів, про які ведеться мова.
Отже ми отримуємо не просто книгу, а книгу путівник, що веде нас алфавітом по українських, австрійських, швейцарських, польських, німецьких, американських та інших містах, які постають перед нами містами 80-х, 90-х, або сучасних нам.