The Truth about the Harry Quebert Affair

Я наткнулся на эту книгу ,в рамках читательского выбора Флэшмоб 2019,и этот выбор произвел на меня фурор. Книга написана с острой перчинкой на конце,так и боишься обжечься,с каждым разом перелистывая страницу за страницей с неким волнительным ожиданием,выстраивая логические цепочки и догадки произошедшего.Это настоящий детектив написанный в лучших традициях жанра.Тут есть и острый сюжет, прекрасно выстроенные диалоги,продуманные персонажи.У автора хорошо получилось отходить от темы но при этом не терять сюжетную линию роману.

Привет! Итак, рецензия на детектив, который я считаю эталоном жанра. Всем строиться и равняться на «Правду о деле Гарри Квеберта» :-)
Когда приятельница вручала мне почитать эту книгу (сама бы я ни за что не решилась купить ее в магазине), то сразу предупредила: оторваться невозможно.
Я искушенный человек в детективах: Уильям Коллинз, Агата Кристи, Конан Дойл, Эдгар По и даже Дарья Донцова и Александра Маринина. Да-да, я на полном серьезе считаю: чтобы познать свет, необходимо зайти в тень, поэтому читаю все подряд. Так вот, получив на руки увесистый томик Жоэля Диккера, приняла твердое решение осилить его как можно быстрее, независимо от содержания, потому что таскать этот чемоданчик без ручки с работы домой и обратно - тяжело, а дома у меня сильно-то не почитаешь. Я прочитала эту книгу дня за 3-4 не потому, что в мой рюкзачок она не влезала и надо было носить ее в руках, а потому что с первой же страницы просто залипла.
Что зацепило конкретно меня? Историю рассказывает молодой, но уже популярный писатель Гольдман, который в лучах славы теряется и начинает падать вниз. Но это не психологический триллер, от которого хочется застрелиться. Повествование идет легко, с юмором, многие начинающие писатели, типа меня, наверняка, найдут здесь массу близкого себе и тоже посмеются. Хотя книга на самом деле не смешная.
И вот Гольдман узнает, что его лучший друг попал в беду. Лучший друг - это бывший преподаватель, тоже известный писатель. История их дружбы неоднозначная, но весьма любопытная. Как говорится, они нашли друг друга (нет-нет, про геев там ничего от слова "совсем"). И вот, такая ситуация, что в саду этого самого экс-преподавателя нашли рукопись, благодаря которой он стал знаменитым, но она же его и погубила, потому что стала главной уликой обвинения в убийстве юной особы, которую он любил больше жизни. Гольдман решает расследовать убийство, оправдать друга и заодно, чтобы два раза не бегать, написать бестселлер.
В этой книге такие крутые повороты сюжета, что если бы я каталась на горных лыжах, то присвоила бы черный цвет за сложность. В тот момент, когда казалось бы все уже хорошо закончилось и радость восторжествовала, последние 10 строк переворачивают повествование сикось-накось и ничего не остается, как только сказать: Да ладно!!!
При этом, нет ощущения, что тебя дурят. Персонажи, эпизоды, развязки - все расписано реалистично и умеренно правдоподобно. Концовка почти жизненная и в тоже время совершенно невероятная. (Кстати, что-то подобное у меня уже проскальзывало в первой части, когда Гольдман приехал к Квеберту за вдохновением.) Но все равно концовка весьма неплохая, хоть и в меру грустная.
В общем, «Правду о деле Гарри Квеберта» рекомендую всем - кто пишет и кто читает, кто совмещает и то, и другое или ни того, ни другого.
А книгу, кстати, я все равно купила. Пусть будет ;)

Хорошо, что она кончилась. Теперь можно готовить ужин, смотреть фильмы, делать домашку и вообще От неё просто невозможно оторваться - 700 страниц за 2 дня
⠀
Моя история с книгой «Вся правда о деле Гарри Квеберта» началась с переписки с подругой, которая ее читала в тот момент. Спросив ее, как ей эта огромная книга, услышала в ответ, что я вообще-то ее уже читала и не смогла прочесть, о чем, собственно, я этой подруге и поведала аж пару лет назад прям жаловалась, говорит, и удивлялась, что все в ней такого нашли!
⠀
Она так исступленно меня убеждала, что я почти поверила в какую-то дыру в своей памяти и пошла покупать эту книгу. Теперь это был мой долг - разобраться с толстой не поддавшейся мне когда-то книженцией.
⠀
Теперь я совершенно уверена - я ее не читала, с памятью моей всё ок
Я бы такое не забыла! В середине книги ты уже как будто примерно знаешь, что к чему. После двух третей ты точно знаешь, что ты была не права. Перед последней сотней ты возмущаешься и думаешь, что конец ничего не прояснит. Ну а за двадцать страниц до конца смиряешься и плывешь по плавному течению слов и непредсказуемой логике автора.
⠀
Ах да, книга о нераскрытом убийстве 1975 года.
⠀
И я готова ее забыть, чтобы ещё раз прочитать, как в первый...

Ну не знаю даже, в аннотации пишут, что книга вышла в 2012 г и сразу же стала бестселлером. Получила какие-то там премии и переведено на больше количество языков. Пусть так, но как по мне это на такое звание она вряд ли тянет.
В принципе читабельно и детективная линия неплоха. Но слишком много "воды" про писательский труд и "мучения" на почве потерянной музы. А так же слишком много допущений в стиле плохих сериалов, когда явно возможное логически верное действие на то или иное событие явно противоречит здравому смыслу. Например одного из персонажей настолько терзают муки совести за избитого перенька в молодости, что он прям его чуть ли не озолотил. И работу дал, и поил и кормил и всё его косяки прощал и т.п. Или же, в процессе расследования главный герой вместе с полицейским решают ехать в другой город, чтобы выяснить некие подробности из прошлого, но благополучно забывают об этом до..., почти до самого конца повествования. А потом, хлопая себя по лбу, говорят какие же они забывчивые и поедь они сразу, то решили бы головоломку побыстрее. Короче слишком гламурно и притянуто за уши во многих местах этого чтива. В конце книги вообще такое нагромождение развязок, что голова кругом.
Мой вывод - читать можно, но не шедевр.

Щиро кажучи, ця книга перевершила всі мої немалі сподівання, адже я довгий час не наважувалась взятися за її прочитання. Тим не менш, я чула сотні позитивних відгуків, і, мабуть, тільки величенький об'єм стримував мене кожного разу, коли поставав вибір: "Що ж би це почитати нового?". А, може, це я так відтягувала собі задоволення до останнього?) Хтозна, але детектив від Жоеля Діккера вийшов напрочуд захопливим і емоційно напруженим від початку до кінця. Я читала і мені не хотілось ні на що відволікатись, як це часто зі мною трапляється. Однією з причин було те, що я, як і кожен читач подібних книг, прагнула дізнатись, хто ж отой  загадковий вбивця, але крім цього очевидного стимулу ковтати сторінку за сторінкою, я просто насолоджувалась самою історією, стилем автора, оригінальною структурою, де кожен розділ розпочинається авторськими порадами про письменництво, кохання і бокс; де історія подана в подвійному світлі: теперішнє перемежовується ретроспективами з минулого.
Письменник з великої літери, професор літературного відділення, Гаррі Квеберт звертає увагу на амбіційного юнака, який звик бути першим у всьому і завжди тільки тому, що поруч немає достойних суперників, і лаври дістаються кращому серед гірших. Молодий Маркус Ґольдман мріє про письменницьку діяльність і вірить, що стати популярним письменником так само легко, як здобути визнання Неперевершеного в школі, де він навчався, - достатньо лише усунути сильнішого конкурента і розмістити свою пику на перших шпальтах університетського часопису: тоді кожен хоча б з цікавості, але прочитає його твір. Так розпочинається їхня міцна дружба, яка протриває довгі роки і стане порятунком для одного, а для іншого - неймовірним досвідом і надійним керунком у житті. І саме ця виняткова дружба між учителем і учнем не дозволила Маркусові закрити очі на те, що його друга несправедливо звинуватили у задавненому вбивстві п'ятнадцятирічної дівчинки. Тепер він почне власне розслідування, адже знає, що Гаррі кохав це дівча і аж ніяк не міг завдати їй шкоди.
Центром подій є тихе й гоже містечко Аврора, штат Нью-Гемпшир, куди влітку 1975 року заявляється молодий і, як вважають місцеві жителі, прославлений письменник з Нью-Йорка у пошуках натхнення. Туди ж через тридцять три роки приїжджає і Маркус Ґольдман - письменник, від якого відвернулась фортуна, і в якого проявилась поширена серед людей його професії недуга: боязнь білого аркуша. Охоплений панікою, він подається туди, де живе його вчитель і найкращий приятель, бо ж знає: ніхто не допоможе краще за великого Гаррі Квеберта. Але на цей раз йому самому доведеться простягнути руку помочі, і долаючи натиск преси, розлюченого видавця, незважаючи на явні загрози власному життю і те, що, здається, цьому розслідуванню не видно кінця й краю, все ж докопатися до правди про справу Гаррі Квеберта.
Насамперед те, що вразило мене найбільше: у цьому творі немає другорядних персонажів. Кожен з тих, з якими ми зустрічаємось на сторінках книжки, володіє унікальними рисами характеру, складною історією життя, кожен у певний період розповіді висувається на головний план і вставляє свою лепту в заплутаний клубок фактів, домислів, сумнівів і здогадів, а ще майже кожен приховує якусь таємницю. І насправді, у смерті Ноли Келлерґан - сонячної дівчинки, винна не одна людина, їх більше десятка...
Жоель Діккер майстерно розкриває наміри, мотиви вчинків усіх героїв, але робить це так, щоб читач до останнього губився в здогадках, і коли все віщує про те, що винуватця нарешті знайдено, зовсім невчасно спливає якась важлива деталь, і все розпочинається спочатку, аж до самого фіналу, що надзвичайно мене приголомшив.
Весь сюжет нагадав мені вигадливу траєкторію: більшу частину книги ми рухаємось плавно вперед, і тільки ближче до кінця лінія починає викривлятися, і в останньому пориві з'єднується з вихідною точкою. Адже розгадка ховалася на початках, початках зла: обману, який досяг занадто широких масштабів, невиправданої жорстокості, заздрості й нерозуміння, що ж робити із власним дитям.
Роман викликає бурю емоцій: від обурення до щирої симпатії, і, мабуть, це найкраща книга, що я читала за останні роки.

По закінчинню читання цієї історії в мене було відчуття, що я майже п'яна) Три дні я не могла брати до рук якусь іншу книгу, бо я наче мешкала у Аврорі і теж мале пряме відношення до усього що трапилося у Гусячій бухті. Прекрасна історія, дуже багато сюжетних поворотів, однак ти не плутаєшся у сюжеті, усі персонажі добре змальованні, а тому хоча їх протягом усієї розповіді трапляється багато , ти не змішуєш їх. Це моя перша книга-цеглина, а тому я несамовито рада , що тепер я е не боюся брати товстунчиків)))

Догадалась, кто главный виновник, при первом же упоминании героя)) Правда историю все равно закрутили на столько лихо, что одного угадывания было мало. Сюжет не дает соскучиться)
Занимательное чтиво, действительно, напоминает Лолиту, разве что здесь меньше чертыхаешься от глупости влюбленного мужчины и даже веришь в искренность чувств девочки по мере прочтения книги.
Есть смешные моменты (мама главного героя, диалоги с сержантом Гэхаловудом), которые разряжают все напряженные поиски преступника.
Книга, на удивление, затянула в переживания маленького городка Аврора и была быстро прочитана, но не могу сказать, что такое произведение захочется специально перечитывать.

Сьогодні, незважаючи на те, що попереду ще довгих шість місяців і кільканадцять непрочитаних книг, я кажу, що книжкою 2019 року стає - барабанний дріб - «Правда про справу Гаррі Квеберта», Жоеля Діккера! 700 дуже динамічних сторінок, які майже до останнього тримають в таємниці ім'я людини, що жорстоко вбила п'ятнадцятирічну Нолу Келлерґан 33 роки тому...
⠀
Маркус Гольдман - молодий письменник, який кілька років тому дебютував зі своїм першим романом, а тепер купається у променях слави й насолоджується розкішним життям. Але час спливає й у американській літературі з'являються нові постаті, які повільно витісняють ім'я Гольдмана з усіх топів. Аби знову нагадати світу про себе Маркус починає писати другу книжку, але це виявляється не так вже й легко, тому він їде до свого друга, найталановитішого американського письменника, Гаррі Квеберта, що мешкає в Гусячій бухті, маєтку на березі океану, у місті Аврора, штат Нью-Гемпшир.
⠀
Та крім тимчасового притулку, корисних порад щодо того, як подолати страх чистого аркуша та написати новий шедевр, Марк отримує від Квеберта ще й кримінальну справу - на подвір'ї Гусячої бухти знаходять закопані останки людини, які, за попередніми висновками слідства, належать Нолі Келлерґан, що зникла ще в серпні 1975 року...
⠀
Гаррі Квеберта арештовують, а Маркус починає власне розслідування, щоб довести невинність свого друга, а за разом і зібрати матеріал для своєї нової книжки.
⠀
І кожного разу, коли ви вже впевнені, що винних знайдено і мотив вбивства відомий - з'являються якісь нові факти, які зовсім міняють хід розслідування...
*****
Наостанок скажу, що написати таку масштабну книжку у 27 років не кожен зможе, а от Жоель Діккер зміг і зробив він це неймовірно талановито і тонко - браво!