Рецензия на книгу

• 

  Solo_mia23 июля 2019 г.

  Щиро кажучи, ця книга перевершила всі мої немалі сподівання, адже я довгий час не наважувалась взятися за її прочитання. Тим не менш, я чула сотні позитивних відгуків, і, мабуть, тільки величенький об'єм стримував мене кожного разу, коли поставав вибір: "Що ж би це почитати нового?". А, може, це я так відтягувала собі задоволення до останнього?) Хтозна, але детектив від Жоеля Діккера вийшов напрочуд захопливим і емоційно напруженим від початку до кінця. Я читала і мені не хотілось ні на що відволікатись, як це часто зі мною трапляється. Однією з причин було те, що я, як і кожен читач подібних книг, прагнула дізнатись, хто ж отой  загадковий вбивця, але крім цього очевидного стимулу ковтати сторінку за сторінкою, я просто насолоджувалась самою історією, стилем автора, оригінальною структурою, де кожен розділ розпочинається авторськими порадами про письменництво, кохання і бокс; де історія подана в подвійному світлі: теперішнє перемежовується ретроспективами з минулого.
  Письменник з великої літери, професор літературного відділення, Гаррі Квеберт звертає увагу на амбіційного юнака, який звик бути першим у всьому і завжди тільки тому, що поруч немає достойних суперників, і лаври дістаються кращому серед гірших. Молодий Маркус Ґольдман мріє про письменницьку діяльність і вірить, що стати популярним письменником так само легко, як здобути визнання Неперевершеного в школі, де він навчався, - достатньо лише усунути сильнішого конкурента і розмістити свою пику на перших шпальтах університетського часопису: тоді кожен хоча б з цікавості, але прочитає його твір. Так розпочинається їхня міцна дружба, яка протриває довгі роки і стане порятунком для одного, а для іншого - неймовірним досвідом і надійним керунком у житті. І саме ця виняткова дружба між учителем і учнем не дозволила Маркусові закрити очі на те, що його друга несправедливо звинуватили у задавненому вбивстві п'ятнадцятирічної дівчинки. Тепер він почне власне розслідування, адже знає, що Гаррі кохав це дівча і аж ніяк не міг завдати їй шкоди.
  Центром подій є тихе й гоже містечко Аврора, штат Нью-Гемпшир, куди влітку 1975 року заявляється молодий і, як вважають місцеві жителі, прославлений письменник з Нью-Йорка у пошуках натхнення. Туди ж через тридцять три роки приїжджає і Маркус Ґольдман - письменник, від якого відвернулась фортуна, і в якого проявилась поширена серед людей його професії недуга: боязнь білого аркуша. Охоплений панікою, він подається туди, де живе його вчитель і найкращий приятель, бо ж знає: ніхто не допоможе краще за великого Гаррі Квеберта. Але на цей раз йому самому доведеться простягнути руку помочі, і долаючи натиск преси, розлюченого видавця, незважаючи на явні загрози власному життю і те, що, здається, цьому розслідуванню не видно кінця й краю, все ж докопатися до правди про справу Гаррі Квеберта.
  Насамперед те, що вразило мене найбільше: у цьому творі немає другорядних персонажів. Кожен з тих, з якими ми зустрічаємось на сторінках книжки, володіє унікальними рисами характеру, складною історією життя, кожен у певний період розповіді висувається на головний план і вставляє свою лепту в заплутаний клубок фактів, домислів, сумнівів і здогадів, а ще майже кожен приховує якусь таємницю. І насправді, у смерті Ноли Келлерґан - сонячної дівчинки, винна не одна людина, їх більше десятка...
  Жоель Діккер майстерно розкриває наміри, мотиви вчинків усіх героїв, але робить це так, щоб читач до останнього губився в здогадках, і коли все віщує про те, що винуватця нарешті знайдено, зовсім невчасно спливає якась важлива деталь, і все розпочинається спочатку, аж до самого фіналу, що надзвичайно мене приголомшив.
  Весь сюжет нагадав мені вигадливу траєкторію: більшу частину книги ми рухаємось плавно вперед, і тільки ближче до кінця лінія починає викривлятися, і в останньому пориві з'єднується з вихідною точкою. Адже розгадка ховалася на початках, початках зла: обману, який досяг занадто широких масштабів, невиправданої жорстокості, заздрості й нерозуміння, що ж робити із власним дитям.
  Роман викликає бурю емоцій: від обурення до щирої симпатії, і, мабуть, це найкраща книга, що я читала за останні роки.

  2

  222