Les heures souterraines

Якось не завжи в мене "складається" із французською літературою. Не можу сказати, що так сталося із цією книгою. Погоджуся, що переклад дуже добрий, читаєтья легко і невимушено, хоча так, тема депресивна. Вона - вдова із трьома дітьми, цікава, красива жінка, після багатьох років успішної праці в компанії, доволяє собі висловитися в розріз із начальником. Далі можна здогадатися... Досить детально описаний майже рік після "події"... Він - лікар швидкої (чи як воно у Франції правильно?), чоловік середнього віку, який так і не знайшов особистого щастя. Цілими днями він їздить по визовах, допомагає різним людям, його поважають... А жінка, яку він кохає - ні... Мене торкнула більше історія Матільди. Я аж ніяк не феміністка, але описана в книзі ситуація настільки поширена! Проте авторка залишила фінал не просто вікритим, вона його просто полишила. Мені не вистачило цього завершення оповіді.

По-перше окремо хочу виділити переклад. Дуже-дуже гарний.

Книга не можу сказати, що нецікава чи складна, вона - депресивна, і хоча йдеться про кінець травня - за настроєм дуже осіння. Проте не можу сказати, що не сподобалась. Проковтнула за один день. Головні герої - паризьке метро та дві людини, яких поглинули проблеми міста та суспільства. Їх життя не надихає на зміни чи приємні роздуми. Більше навпаки спантеличує хаосом підземного життя і жорстокістю сучасного бізнесу. До останньої сторінки була певна, що головні герої, чиї долі зовсім не перетинаються, стануть ліками один одному. Але, мабуть в цьому і був задум авторки, зробити так, як не думає читач.

Зважаючи на те, що авторка отримала премію за найкращий твір на тему підприємницва - ця тема дуже розкрита. І все ж цікаво, як склалось життя Матільди далі...

Книга мені не сподобалася. Більше того, вона викликала в мене роздратування і навіть злість. Можливо, це такий авторський задум - адже чомусь вона має всі ті нагороди і призи про які написано в анотації. Якщо коротко, то книга про проблеми людини у великому місті, яка вона там самотня, як місто її знищує і т.д. і т.п. Героїня - 40-річна вдова , мати трьох дітей. Десь з півроку тому назад вона висловила свою думку, яка не співпала з думкою її безпосереднього начальника і з того часу він робить її життя на роботі нестерпним. Якщо все так страшно. як описано в книзі - то їй потрібно було б давно дати йому по морді і грюкнути дверима. Але зарплатня в 3 тисячі євро мабуть сильно стримує. До речі, наприкінці книги вона таки звільнилася, але це вже було не її рішення, а логічне завершення того, чого добивався шеф. Герой - 40-річний лікар, що їздить на виклики, страждає від нещасного кохання,від заторів і хамства на дорозі, від неможливості припаркуватись, від жалості до пацієнтів і , головне, не зрозуміло від чого більше. Власне це все. В Парижі виявляється ті ж проблеми, що і в Києві. Нічого нового. Можливо, не так драматично і безнадійно, але подібні думки приходили мені в голову не один раз - адже я також житель великого міста, мені 40 років, робота надоїла, затори дістали і припаркуватись дійсно ніде. От тільки, коли я беру в руки книжку, я хочу щоб мені після її прочитання стало краще, а не гірше. Проблеми поставлені , а де ж їх вирішення? Ну хоч би натяк на світло в кінці тунелю. Навіщо її писали? Щоб показати як все погано і буде ще гірше?