Керамічні серця

Эта книга заставила меня испытать множество эмоций: сначала любопытство, о чем же она, потом любовь к Канрэ и Жарраку, ненависть к старшему Престу, негодование от правды про болезнь и ветку, скуку и небольшое разочарование от того, что сам сюжет не особо заинтересовал, тот редкий случай, когда больше нравилось читать об отношениях главных героев. И, наконец, боль разбитого сердца... Хоть я и ожидала такого финала, но всё равно надеялась на лучшее, поэтому не смогла сдержать слёз. Последние, полные стекла, страницы дочитывались в рыданиях... Но, не смотря на боль, мне вновь хочется вернуться в тот мир чаротворцев, алхимиков и низших, встретить полюбившихся героев, к слову, судьба понравившихся мне второстепенных также печальна, наблюдать за их счастьем и, снова, надеяться на лучшее, которое не случиться...

P.s. Теперь с нетерпением жду выхода новых книг писательницы, долгожданную «Кров Будапешта» и «Всі мої ключі і Ґая».

"- Не турбуйся, я знаю про час. У нас є весь час у світі, Жакку. Спи".

Він - Жаррак Етель Прест, майбутній чаротворець Франу, і той, кого з повагою називають "Маестром".
Вона - Канре Арлі, нижча, але є головною служкою його тітки, Маестри Юріт Даль Альвіанні.
В нього на тілі є оливкова гілка - знак знаті і того, ким він є в цьому світі. Її життя обділило нею, так як і здібностями до алхімії та чаротворення, це звичайно було очевидно.
Що може єднати таких різних людей? Як вони взагалі пов'язані, коли "живуть" зовсім у різних світах? А от так. Можуть бути пов'язанами. Долею та коханням. А ще смертю. В один момент щось пішло не так. Для світу, але не для молодих закоханих людей. Дякую, але найцікавіше закінчилось.

Отож. Книга просто фантастична. Давно я в руках не тримала таких книг. Точніше ніколи. 592 сторінки, 25 днів читання, сльози і багато любові. Ось що я можу назвати спершу, коли мене запитають "Що ж такого в ній особливого?". Так, я читала цю історію дуже довго. Я старалась зануритись у історію повністю. І така щаслива я давно не була. Справді.
 
Я вражена.
Сюжет, обкладинка і герої - все це ідеально. Саме ідеально. Ви ж бачите цю обкладинку, правда? В житті вона виглядає дуже-дуже гарно. Ці гілочки оливки, і я зрозуміла лише зараз, що та квітка на обкладинці - це оливета. Теж важлива річ у сюжеті. Баночки з різними порошками, артефакт Жакка. І сама більша окраса - Керамічне серце, яке може враз зупинитись. Але то не суть.

У сюжеті, між тими рядками - немає кліше чи чогось нецікавого. Як мені здається. Все дуже логічно, поступово і зі смаком. Все продумано до дрібниць. Кожна слово, речення і стрічка - мають неабияке значення. Все дуже важливе. Особливо для мене.

Я захоплювалась. Читала, читала, читала. З таким задоволенням...
Просто ці подорожі, описи і словечки зачаровують. Ну я можу вічну вічність говорити про це.

Між стрічками я знайшла багато кохання. Між героями. І воно особливе. Таке миле, таке буденне, таке..рідне. Вони доповнюють один одного. Абсолютно і повністю є частинами один одного. Тонуть в душах. В тих відчуттях і щасті.

Кінець був очевидним. Я плакала. Все.

"Керамические сердца" - моё знакомство с автором и могу сказать что мне понравился как слог автора так и сама история.
Наталия Матолинец показывает нам очень интересный фэнтезийный мир, где люди делятся на две касты: высшие и низшие.
Высшие - это люди отмеченные оливковой ветвью, они занимаются магией и алхимией. Низшие - это обычные люди, которые прислуживают высшим, не имеют никаких прав, даже головы поднять без приказа они не могут. И вот наши главные герои Жаррак Прест - чародей, маэстр из касты высших и Канре - низшая, которая прислуживает у тёти Жаррака. Они совершенно из разных миров, но им суждено было встретиться и полюбить друг друга.
Взаимоотношения наших героев развиваются на фоне назревающей войны и смертельной болезни.
Когда я читала о быстро распространявшейся эпидемии у меня мурашки бежали по коже. Это было очень жутко и атмосферно, особенно в наших реалиях.
Вообще у автора очень красивый стиль написания, читать одно удовольствие.
Плюс мне очень понравился сам мир, хотелось бы почитать поподробнее именно об устройстве данного мира.
В романе меня не столько привлекла любовная линия, сколько именно мироустройство.
Магия, алхимия, дуэли между чародеями, интриги и заговоры в королевском дворе - всё это очень интересно описано, хотелось ещё и ещё.
В целом мне понравился роман, рада что наконец познакомилась.

Абсолютно необычный для меня мир фэнтези, необычная магия, и необычная людская иерархия. Конечно, деление на высших и низших не нова, но в этой книге это описано как-то по-особенному.

Главная героиня, Канре, из низших. Её жизнь крутится вокруг служения высшим, довольно строгому, где за присвоение ненужной для маэстры (хозяйки) вещи тебя ждёт смертная казнь. Из этого статуса не выбраться никак, браки с высшими запрещены, новую жизнь не начать.
По вторую сторону стоит племянник маэстры, Жаррак, своенравный чародей, подающий большие надежды в своём мастерстве.
И смертельная болезнь, которая косит только низших… или не только?

В этой книге есть все: и запретная любовь, и война, и заговоры. Каждый раз, открывая книгу, я расстраивалась, что страниц остаётся все меньше…
А концовка! Концовка оказалась для меня максимально непредсказуемой

У меня не очень получалось визуализировать себе дуэли и военные действия с помощью чародейства, но меня спасло то, что этого в книге не много

"Керамічні серця" Наталія Матолінець

Мені здається я вперше взяла до рук фентезі- історію від української письменниці. Не можу сказати, що я у великому захваті, проте було декілька цікавих моментів.

Світ у книзі ділиться за принципом вищих і нищих. Головна героїня Канре - нижча і суть її життя полягає у тому, щоб служити вищим. Вона(і всі подібні до неї) не мають підіймати погляду, не повинні ставити запитань,мають беззаперечно слідувати наказам, адже за будь-яку, навіть найменшу провину - страта. 

Жаррак належить до зовсім іншого світу. Він народжений під знаком золотої гілки, він належить до найвеличнішого роду, він маестр, чаротворець, він- вищий!

Здавалося б їх долі ніяк не можуть перетнутися, але кохання не підлягає соціальному статусу. 

Любовна лінія впринципі була не погана, я вдячна, що письменниця уникла різних сюсі- пусі, а показала доросле та чисте почуття, але кінцівка, як на мене, дуже пафосна і не логічна. Я так і не зрозуміла, як у короля опинилися документи, які вирішили долю головних героїв.

Важливу роль тут також займає соціальна лінія, адже в країні війна, крім того, околицями поширюється страшна хвороба - синька. Я не знаю, як так можна було обрати книгу, щоб настільки події в книзі, перегукувались з реальними подіями в країні. Нижче декілька цитат:

"Збирати війська під кордоном -чи чули таке? Ніби варвари якісь"

"Про загрозу війни говорили всюди"

"Думаєш, вони спиняться? Лірці- що сарана. Підуть далі."

"А там і зазіхнуть на багацтво столиці, вони завжди на неї ласо позирали"

Також  хотіла б відмітити прекрасну мову авторки. "Після бідосі з коритом", "все довкола повернулося до звичного шарварку", "тіло наче галяретка", " помідорова зупа"- хіба не прекрасно?

Неоднозначні в мене враження. Читалося мені важко, не дивлячись на прекрасну мову.