#ГАЛЯБЕЗГОЛОВИ

І справді є на світі люди, які здаються іншим не від світу цього. Бо не можна логікою осягнути, як бути таким наївним, добрим і відкритим усьому навколо. От тоді цим користуються всі, хто нечистий на руку, у кого в душах чорнота. Така головна героїня твору - Галя. І котів, і людей, і все живе й неживе готова обігріти й прихистити, а вони, оті всі, відчувають це і липнуть до неї, як мухи до варення.

Галі не пощастило й разом із тим пощастило. Вона, звісно, страждає, поневіряється і шукає прихистку, але ж знаходить близьку людину. Чоловіка, що підходить для неї як друга половина цілого, хоч і став він таким після полум'я в душі, що, як йому здавалося, випалило його дощенту.

Ця книга - про життя. Звісно, у ній багато перебільшень: жодних півтонів, лише добро чи зло, кохання чи ненависть. Лиш крайнощі. Якщо трагізм - то до загибелі, якщо кохання - не інакше як назавжди. Певна річ, насправді так не буває. Однак замислитися багато про що таки примушує.

Перш ніж читати роман, переглянула кілька відгуків, розміщених на цьому сайті. Яку ж дурню часом пишуть люди! Вкотре переконуюся, що довіряти варто думці тільки перевірених читачів.

Завжди з нетерпінням очікую на нову книгу Люко Дашвар. Адже я знаю наперед, що нудно точно не буде. Буквально з перших сторінок тебе затягує у цей вир і не відпускає до останнього слова.

   Роман мені сподобався, особливо перша половина, бо приблизно з другої, як на мене, починає скочуватися донизу. Звичайно, це не найвдаліше дітище Дашвар, але й далеко не найгірше. І цей факт радує, адже ми бачимо, що авторка ще має нас чим здивувати.

   ВІЛ/СНІД... Хоч особисто я не стикалася з такою проблемою, та серце розривалося, коли читала деякі рядки. Ну як можна у двадцять першому столітті, коли навколо нас скільки інформації, бути такими темними???!! Як можна не знати нічого про ВІЛ-інфекцію і шарахатися від хворих наче від чуми? Як можна не знати,що ВІЛ - це не вирок, це лише хвороба, з якою живуть десятки років, створюють сім'ї, народжують дітей? Як можна не знати, що ВІЛ-інфекція не передається через обійми, рукостискання,    
поцілунки, користування спільним посудом чи рушником і так далі??? І як можна бути такими жорстокими? Адже від цього ніхто не застрахований.... Так хочеться вірити, що такі невігласи існують тільки на папері, а в реальному світі все не так страшно. Дякую Люко Дашвар, що підняла таку болючу для багатьох тему.

   А от головна героїня інколи дратувала. Там, де треба бути більш жорсткою, Галя поводить себе наче наївна дурепа, об яку витирає ноги навіть власний чоловік; а до людей, які проявляють до дівчини милосердя і хочуть допомогти, вона  прямо кидається і гавкає, ніби скажений пес. Це особисто моя думка. Може хтось і по-другому це бачить.
   Артем - огидний персонаж. Як такого любити, то краще самій бути. Не те, що його батько. Зовсім інша людина. Мабуть, саме більше переживала за нього.
     Тому читайте. І робіть свої висновки.

Головна героїня, Галя, добра дівчина. Вирішує зробити добру справу і натомість залишається без роботи, чоловіка та підтримки. Та знаходить справжнє кохання, там де і не очікує і бореться за нього. 

Це роман про кохання, пограбування, політику, бізнес, сімейні відносини та ставлення до ВІЛ-інфікованих. Авторка майстерно зображує всі ті страхи, що живуть у кожному з нас. Вірус не передається через просте спілкування, обійми чи рукостискання. Тому не потрібно оминати захворівших.

Кожен роман Люко Дашвар читається як гостросюжетний фільм, тільки і встигаєш слідкувати за поворотами сюжету. Тому дивно, що жоден з творів не екранізовано.

Чи варто читати цей твір Люко Дашвар? Варто. Він набагато сильніший за «Ініціацію». Змушує замислитись над ним. 

І не відпускає до кінця книжки.