Бот. Атакамська криза

Да, натворили делов обыкновенный украинский программист и ученые-изобретатели в Чили! Боты с детскими личиками обрели сознание машин для убийств. Вот уж армия универсальных солдат, которые действуют синхронно, слаженно и четко и не подчиняются никому из людей... В пустыне Атакама поселилась смерть, которую не под силу остановить никому, кроме ее создателя.

Это была первая книга из трех прочитанных мной произведений Кидрука - "Бот", "Твердыня", "На Зеландию!". Прочитала я ее впервые на украинском языке, сидя в главном корпусе университета и сжимая в руках новехонький экземпляр в гибком переплете, только-только поступивший в продажу и пахнущий свежей бумагой, краской и неуловимым духом приключений.

И вот теперь, два года спустя, я перечитала эту книгу в электронном виде, на русском языке. Должна сказать, что на русском она читалась легче. Обилие терминов книгу не портит, но на русском это как-то привычнее. Прочитала с удовольствием. Спасибо Максу Кидруку за то, что подарил мне интересный вечер и потрясающе захватывающую ночь с "Ботом".

Мою увагу привернула загадкова таємнича обкладинка. Я й раніше чула про двадцятишестирічного письменника Макса Кідрука, автора кількох популярних книжок, мандрівника, але книжки його ще жодного разу не читала. Книжковий Клуб масштабно рекламував "Бота" на своєму сайті, важко було мені не звернути увагу, адже я частий гість на їхньому форумі. "Колоритна книжка. Треба придбати". - одразу подумалося мені. Ще б пак - перший український триллер и таке інше... Тож, я її купила.
Приїхала додому. Розгорнула. І закрила тільки перегорнувши останню сторінку.
По-перше. Книжка справді з тих, від яких мурашки бігають тілом.
По-друге. Читати було настільки цікаво, що світ перестав існувати.
По-третє. Кілька днів ходила вулицею, постійно озираючись. Книжок, які б настільки вражали, в моєму житті траплялося мало. Наче подивилася якісний фільм. Це точно нове слово в українській літературі, саме та ніша, яку ще жоден наш автор не здогадався захопити. Більше б таких книжок!
Невеличкий мінус - багато термінів, які не всі можуть зрозуміти.
Великий мінус - нецензурна лексика. Вважаю, що можна було б і без неї обійтися. Але то таке... все одно раджу читати.

«Іноді думаю, як було би добре, якби ніколи не писав чи хоча б не публікував "Бота"», - написав Макс Кідрук минулого року.

Я про свої перші статті так теж часом думаю:) І трапилося, що якраз цього разу проект про промислову діджиталізацію, але ні IoT, ні навіть predictive modelling мене не надто захоплювали. Аби впорядкувати думки, взялася за цю книгу. У результаті – збулося сказане у післямові: «Бот» мене надихнув, замкнув потрібні нейрони в мозку і допоміг закінчити проект.

І ніякий це не технотрилер (точніше, не тільки). Якщо цими днями читаєте щось з нон-фікшн, тим паче бізнес-літератури, то краще візьміть до рук «Бота». Зараз поясню.

Що там радив Рід Хастінгс з Netflix? Ловити мить і вистрибнути з літака, якщо піймаєш на льоту пташку? У Тимура, героя книги, підозріле замовлення – створити фрагмент програми. Що у результаті? Привіт тобі після відкладення весілля у найсухішій пустелі Атакама (Чилі); побігай-но від блондинів-близнюків з нанороботами у головах тепер. Тобто, спочатку думай, потім роби. Багато хто плутає.

А що професор Стенфорда Тін Силіг говорив про інноваційне підприємництво? Перетворення лимонаду в вертольоти? Спільнота вчених уже розробляє кіборгів для бойових дій. І відомий «смак власної крові» Шона Паркера з Facebook вже не просто метафора, бо справа не у тому, чи науковці спиняться на мить зі своїми шаленими експериментами, а у тому, що наша свідомість навряд готова. Мета виправдовує засоби? Цей бізнес-підхід у романі точно не спрацьовує.

Окрема радість сам герой, бо цей звихнутий на програмуванні хлопець у потертих джинсах і спортивній кофті у часи юності – такий собі узагальнюючий образ дорогих мені людей. Часом програмісти дійсно вірять, що від правильно виписаного і структурованого коду залежить доля Всесвіту (я знаю, бо ж два роки вчилася пліч-о-пліч з ними; враховуючи цей бекграунд, страшенно раділа фрагментам синтаксису С++ у тексті, ніби мені знову 16).

Автор – майстер інтелектуальної гри і не звільняє читача з павутини розповіді до самого кінця. Часом використовує само-спойлери, але то радше стрілки, намальовані у дитячій грі, - допомагають зрозуміти, що ти рухаєшся у правильному напрямку.

Так, тут трохи менторський тон, але міріади нюансів, пояснень, змушують читача зав'язнути у книзі як у смолі.