Фелікс Австрія

Те, у чому ми живемо, — будівлі, одяг, меблі, посуд, може не тільки служити нашим потребам. Водночас вони не не конче мусять бути такі дорогі і прекрасні, що перед ними малієш и скручуєшся, як опалий лист. Усі ці предмети здатні бути продовженням думок і почуттів, розмовою, запитанням, твоєю власною відповіддю.
Але найкраще — їхня необов'язковість. Адже зовнішнє буяння все одно зводиться до однією-єдиної точки, якою ти є. Точки, що тяжіє до порожнечі.

"І люди бачать те, що самі хочуть побачити."

На бал зійшлися маленькі лялі,
Гарні в них сукні, гарні коралі.
А найкраща ляля — рожева:
Цілого балу королева!

І я повільно виповзаю на вітраж. Впираюсь колінами і долонями в кольорове скло, сподіваючись, що воно достатньо міцне і я не впаду зараз просто на стіл посеред салону, як підстрелена мисливцем качка.

...я бачила, я чула і знала, що коліщатка, завдяки яким обертався її світ, натужно закресали іскри і заскреготали. Але наступної миті рівновагу було відновлено — тільки очі Аделині так і залишались ще певний час неприродно широко розплющеними.

З початку місяця станиславівські купці-католики запровадили в неділю вихідний, беручи приклад із великих міст. Це було дивно, це вселяло неспокій, бо доводилось у суботу думати наперед, чи всього вдома вистачає. Скажімо, чи не виникне нагальної потреби у карлсбадській порцеляні.

Ти бачиш перед собою холодний камінь, який залишиться таким довго, так довго, що ти й уявити собі не можеш. Так довго, що ти вже встигнеш стати яблуком, конем, рікою, рибою, а камінь залишатиметься каменем. А потім може статися так, що часточки каменя й риби також стануть частинами чогось іншого: цибулиною квітки, електрикою, іншою людиною, врешті-решт. Це ніби кола на озері.

Коли вночі мені стає дуже самотньо, я розплітаю волосся і загортаюся в нього. Це відчувається як обійми.

А телефонний апарат дозволить цієї ж миті крізь тріскучі товщі повітря і завивання вітрів, крізь стіни, стовбури дерев і складки пагорбів почути голос когось, до кого Марґошесові на своєму швидкісному автомобілі ще мчати і мчати.

... коли нарешті стане тепло, ці багна засмокчуть нас під землю одним довгим палким цілунком.

"Я не раз зауважувала, що людина своєю поведінкою несвідомо повторює явища природи чи погодні умови."

Я тут