Фелікс Австрія

Життя — для того, щоб служити Богу. У цьому — найбільша радість і єдиний сенс. Людина — створена за образом і подобою Господа. Служачи людині, ти служиш Богові.

Ми з Аделею виросли разом. Завжди були разом, ніколи не розлучались. Навіть у їхню з Петром весільну подорож до Кракова, Будапешта і Відня їздили разом.

На голові — густа шапка циганських кучерів, і цей ніс — ніби йому помилково приліпили посеред лиця вухо чи навіть інший якийсь орган, прости Господи.

Він увійшов до передпокою вкрадливо, наче кіт. Від нього пахло колонською водою, свіжонафіксовані вуса й борода слухняно лежали, волосинка до волосинки. Тицьнув мені в руки свій капелюх, урочисто засяявши бездоганною фризурою, вичесаною з якимось пахучим лоєм. Ціпок легким рухом закинув до підставки для парасоль, швидко стягнув білі рукавички і склав їх на мідній таці для візитівок.

«Та що ж це ти посміхаєшся, ніби слаба на голову, Стефко?» — Аделин голос — як цебро холодної води.

Люди щасливі обманюватись. Забери у них ілюзію — і вони рознесуть весь цей світ на друзки: повені, пожежі, нещастя. Лише на ілюзії, на обмані самих себе тримається земний порядок

Стефо, коли дерева сплітаються стовбурами, вони не дають одне одному рости.

В’язницею може бути — і буває — сама любов.

Я гарячково шукаю в собі потрібні слова, а разом із ними — сили, яких у мене так мало, щоб пояснити, що я все розумію: моє серце теж кривавить і крається на частини, всесвіт і для мені зійшовся в його особі, все навзаєм, і кожен його подих — це мій подих, кожне його почуття — моє почуття.

Моя любов - надійна, незмінна, вічна. Вічна і непорушна, як Австро-Угорська імперія.

Не можу я брехати, що він зовсім не цікавив мене. Коли приходив, я відчувала піднесення і ловила себе на тому, як гупає моє серце.

Хто більший грішник - ці люди, які порушили стільки земних та небесних законів, зрадили Бога, зламали обіцянку шлюбу, обманювали, лукавили, вдавали з себе когось іншого, чи я - людина, яка розповіла про них правду?

Мій рот був повен гіркоти: щастя, яким я повнилась, від початку містило в собі отруту. Бо, хоч любов моя божественна, вона заборонена Господом. Бо її не може бути ніяк. Хоч як не переставляй фігури, хоч які комбінації випробовуй, жертвуй, чим хочеш, обіцяй, що завгодно — не допоможе. Ця любов заборонена, смертельна, неможлива. Її немає.
Господи, як мені Тебе зрозуміти? Для чого ж Ти мені її дав?

З моїх очей зі слізьми витікала гіркота, і нестерпний принизливий сором за себе, за своє маленьке низьке життя, за свою сліпоту, покірність, фізіологічність, а ще витікав живий жаль і співчуття, яке, буває, відчуваєш до безтямної живої істоти, до якогось звироднілого кошеняти чи до тих, наприклад, лисих щуренят, приречених бабратися серед нечистот і загинути як не від отрути, то в зубах кістлявих псисьок (хоч і псисьок цих несподівано було мені дуже шкода!)

Лише на ілюзії, на обмані самих себе тримається земний порядок, Стефцю

Люди щасливі обманюватись.

Люди завжди вигадують і кажуть найгірше, завше міряють по собі.

А часи швидкі, часи світлі.

Любов — це єдиний вияв магії в нашому світі, схожому на холодний годинниковий механізм. Без любові всі ці металеві коліщатка швидко заржавіли б і покришились. Але ж ні — вони цокотять і обертаються, приводять в рух одне одного, хоч би вже й самі того не хотіли.