Як ми пережили комунізм і навіть сміялися

Після цього прикордонник довго вивчав твій паспорт, розглядав тебе, тоді знову дивився в паспорт, — хвилини здавалися годинами. Саме цей погляд і дратував мене завжди: з подібною підозрою на тебе дивилися в усіх прикордонних пунктах комуністичних країн. Ти знав, що за тобою нема провини, але також розумів, що це не має жодного значення, якщо цей офіцер вважає тебе винним; ба більше, ти хочеш потрапити до світу, де невинних не існує, де кожну особу вважають винною, аж доки їй не вдалося довести протилежного.

Більш ніж тридцять років потому моя подруга Катарина з Софії побачила у ванні мою пачку тампонів і попросила залишити їх їй. Мовляв, я і так їду до Загреба, а їй вони потрібні для виступу в театрі.

— У нас нема гігієнічних прокладок, а часом навіть ватних тампонів. Мені доводиться робити запаси, коли щось зʼявляється, або ж позичати, — розповіла вона.

Якусь мить я вагалася — плакати чи сміятися. Я розкидалася тампонами в своїх подорожах: я вже залишила пачку тампонів і кілька прокладок, іронічно назвавши їх «новою свободою», у Варшаві (плюс «баєрівський» аспірин та антибіотики), ще одну пачку (а також парфуми Anaïs) віддала в Празі, і от нарешті в Софії… За всі ці роки комунізм так і не зумів виробити найпростішу гігієнічну прокладку, нагально потрібну всім жінкам.

Пересичена рекламою, західна жінка гортає такі журнали лише знічевʼя, їй майже нудно. Довкола цього так багато: реклама бомбардує її щодня — по телевізору, у журналах, на величезних білбордах, у кінотеатрах. Для нас же фото з журналів на кшталт Vogue були значно важливіші: ми вивчали кожну деталь із цікавістю людей, які не мають іншого джерела інформації про зовнішній світ. Ми намагалися відчитати її, збагнути закладені там повідомлення. Будучи недостатньо досвідченими, аби прочитувати їх буквально, ми засвоювали головне повідомлення, яке звучало так: інший світ є раєм.