Клавка

Дія роману Марини Гримич «Клавка» відбувається у Спілці письменників України і в київському письменницькому будинку РОЛІТ у 1947 році, коли відбувся сумнозвісний Пленум, відомий в історії розгромом української літератури, зокрема паплюженням Юрія Яновського та Максима Рильського. Але мало хто знає, що розправою над цими двома класиками не обмежилось: українських літераторів — колег по перу, сусідів по дому — нацьковували одне на одного, користуючись їхніми амбіціями. Учасники подій по-різному ви...

Жанры

Рейтинг LiveLib

4,1

144 оценки

5
45%
4
35%
3
15%
2
3%
1
2%

Ваша оценка

Прочитали 164Хотят прочитать 108

Рецензии

Nina_M22 июля 2020 г.
Уже традиційно купую книжку, яку дуже-дуже хочу прочитати, і вона одразу з’являється в електронному вигляді. Проте в цьому випадку зовсім не шкодую, адже моя книга - останній примірник цього роману в книгарні - стала чи не найрадіснішою подією під час останніх - вельми не радісних - відвідин столиці України. Попри всі негаразди, мене просто гріла думка про те, що в сумочці на мене чекає "Клавка") А ще я впевнена, що обов’язково повернуся до цієї книги через деякий час. Поки що цей роман, прочитаний 16 днів тому, усе ще не відпускає. Мабуть, тому в липні встановлюю страшний антирекорд - поки лиш 3 прочитані книги з традиційних 10-12.
"Клавка" манила мене перш за все як учителя-філолога. Незважаючи на порівняно невисокий рейтинг книг авторки, я сподівалася, що як доктор історичних наук, кандидат філологічних наук, Марина Вілівна має "вибухнути" темою повоєнного письменницького Києва. І мої сподівання виправдалися. Справді, читаючи роман, я відчула те ж, що й півтора десятка років тому на лекціях у професора нашого вишу, Ковальчука Олександра Герасимовича. Він так розповідав студентам про письменників 20-х рр. ХХ ст., що нам здавалося, ніби ми знайомі з ними особисто. Точно так було й з книгою: Максим Тадейович, Юрій Іванович і особливо Андрій Самійлович були живими, звичайними, але й винятковими, адже - літературними геніями. Особлива атмосфера РОЛІТу, Спілки письменників і творчого Ірпеня допомогла мені на час читання роману відчути себе своєю в цьому колі інтелігентів. І вірилося, що все було саме так. У той же час письменниця не нав’язує читачеві власну думку чи точку зору когось із героїв, пропонуючи самостійно визначитися, до красивих він чи до розумних.
Зізнаюся, мені хотілося продовження історії. Якось невиразно обірвалася сюжетна нитка з "самоварами", та й любовна лінія все-таки залишилася з відкритим фіналом. А може, Марина Гримич замислила написати дилогію?
Вважаю, що роман "Клавка" не залишить байдужим вибагливого українського читача.
І справді хотілося б продовження...
P.S. Рада, що таке продовження вже є.
Для тех, кто читает на русском
Дальше...
Уже традиционно покупаю книгу, которую очень-очень хочу прочитать, и она сразу появляется в электронном виде. Однако в этом случае совсем не жалею, ведь моя книга - последний экземпляр этого романа в магазине - стала едва ли не самым радостным событием во время последнего - весьма не радостного - посещения столицы Украины. Несмотря на все невзгоды, меня просто грела мысль о том, что в сумочке меня ждет "Клавка") А еще я уверена, что обязательно вернусь к этой книге через некоторое время. Пока этот роман, прочитанный 16 дней назад, все еще не отпускает. Видимо, поэтому в июле устанавливаю страшный антирекорд - пока лишь 3 прочитанные книги из традиционных 10-12.
"Клавка" манила меня прежде всего как учителя-филолога. Несмотря на сравнительно невысокий рейтинг книг автора, я надеялась, что как доктор исторических наук, кандидат филологических наук, Марина Вильевна должна "взорваться" темой послевоенного писательского Киева. И мои ожидания оправдались. Действительно, читая роман, я почувствовала то же, что и полтора десятка лет назад на лекциях у профессора нашего вуза, Ковальчука Александра Герасимовича. Он так рассказывал студентам о писателях 20-х гг. ХХ в., что нам казалось, будто мы знакомы с ними лично. Точно так было и с книгой: Максим Тадеевич, Юрий Иванович и особенно Андрей Самойлович были живыми, обычными, но и исключительными, ведь - литературными гениями. Особая атмосфера РОЛИТа, Союза писателей и творческого Ирпеня помогла мне на время чтения романа почувствовать себя своей в этом кругу интеллигентов. И верилось, что все было именно так. В то же время писательница не навязывает читателю собственное мнение или точку зрения одного из героев, предлагая самостоятельно определиться, к красивым он или до разумных.
Признаюсь, мне хотелось продолжения истории. Как-то невнятно оборвалась сюжетная нить с "самоварами", и любовная линия все-таки осталась с открытым финалом. А может, Марина Гримич задумала написать дилогию?
Считаю, что роман "Клавка" не оставит равнодушным привередливого украинского читателя.
И действительно хотелось бы продолжения...
P.S. Рада, что такое продолжение уже есть.
Читать далее
43
883
kallisto_kyiv13 августа 2019 г.
Збиралися читати цю книжку в кк, але справа до неї так і не дійшла, а я вирішила прочитати, бо це гаряча новинка цьогорічного арсеналу, яка розліталася як гарячі пиріжки. Я роздумувала, чи купити на папері, чи взяти в когось почитати, потім знайшла її на гуглбукс, так що раджу, вона там ще й суттєво дешевше, ніж в паперовому вигляді.
Клавка - це молода дівчина, їй 26, вона секретарка в Спілці письменників у Києві. Дія відбувається в 1947 році, в повоєнному Києві. Багато будинків поруйновані, місто оговтується після війни, руйнувань, панування німців і визволення радянськими військами. Багато чоловіків не повернулися з війни, а ті, що вижили, часто мають посттравматичні розлади, і жінки ставляться до можливих істерик чи неадекватної поведінки з розумінням. Тобто чоловіки - на вагу золота. Клавка незаміжня, і навіть не бачить поряд з собою чоловіка. Вона має підробіток - працює машиністкою в письменниці, яка живе в письменницькому будинку РОЛІТ, тож і на роботі, і поза нею крутиться в письменницькому середовищі.
У романі описується пленум, де піддали нищівній критиці багатьох письменників, серед них М.Рильського, Ю.Яновського. Зараз, з 2019 року, це виглядає якоюсь мишачою метушнею, дрібно і неважливо. Ну зібралися, ну покритикували. Але тоді, як видно з роману, це боляче вдарило по письменницькій спільноті, декому це навіть коштувало життя.
Зненацька у Клавки з'являються аж два кавалери. Один з них - молодий і до тремтіння в колінах привабливий молодий чоловік, якого приписали в сусіди її подрузі і керівниці в будинку РОЛІТ, він недвозначно і неодноразово говорить про свою причетність до НКВС. Другий - аж цілий секретар ЦК з літератури, який аж надто цікавиться Клавкою, тобто її парфумами, далі ці парфуми ще "вистрілять". Обидва стрьомні, але чоловіками в такий непростий час не розкидаються, тож треба обирати швидко і не прогадати. От Клавка і починає розпитувати знайомих, хто це і що це. І поступово стає зрозуміло, чому цей секретар звернув на неї увагу.
Читалося дуже швидко і легко, але по прочитанні розумієш, що хотілося більшої глибини. Цікава книжка буде або тим, хто цікавиться історією Києва і хоче трохи зануритися в атмосферу повоєнного Києва - архітектура, настрої людей, що одягали, як ставилися до сусідів, як жила верхівка і прості люди. Або тим, хто цікавиться літературним процесом, і кого хвилює той пленум, де розкритикували письменників.
Читать далее
15
740
dolli_k27 апреля 2020 г.
Зворотній бік письменницької монети
Невероятно! Чудесно, классно, увлекательно. Я могла бы ещё долго подбирать лестные эпитеты, но проще сказать, что давно я не читала чего-то такого, что меня бы столь влюбило в себя. Эта история -- просто чудо.
Я уже много раз говорила, что мне очень нравятся современные книги, в которых события происходят во времена СРСР. Даже не знаю, почему меня так привлекает этот период. Вероятно, потому, что он такой неоднозначный и наиболее приближён по времени к нашей современной жизни. Эта история не стала исключением.
Главная героиня -- девушка Клавка -- дочь расстрелянных "врагов народа". Она живёт в коммуналке со старой учительницей музыки и фронтовиком-инвалидом. Судьбы её соседей сложились не очень хорошо, но девушка чем может пытается помочь им -- покупает пирожки, говорит, успокаивает. Это и подкупает в героине. Она помнит жизнь со своими родителями, красивую мебель в бывшей квартире и счастливое детство, но то, что её лишили всего этого, не сделало её несчастной или злой. Она очень простая и милая девушка, к ней трудно не почувствовать симпатию или не улыбнуться, читая о том, как она мечтает найти принца -- и обязательно, чтобы был "арёл", "грудь в орденах ", чтобы прямо "чёлка встала ". Или о том, как она стесняется первых проявлений собственной сексуальности.
Клавка работает секретаршей Союза советских писателей Украины. И об этой среде невероятно интересно читать! Творчество многих писателей, которые являются героями этой истории, изучают в школе. И тогда эти авторы как-то не воспринимаются как живые люди, которые ездят отдыхать в санатории, поют там песни у костра или любят съесть кусочек сальца под водочку на работе. И посмотреть на известных фигур с такой стороны очень интересно. И полезно, как по мне.
Ну и, конечно же, РОЛИТ -- писательский дом. Здесь кипит жизнь, идут невероятные разговоры, цитируются стихи наизусть. Здесь царит та атмосфера, в которой я бы очень хотела пожить. Здесь возникают мысли, которые нельзя было бы выразить при партийном руководстве. И это очень вдохновляет.
Очень хорошо в сюжет вплелись и любовные переживания Клавки. Хорошо то, что они не были основой истории, не они толкали действие вперед. Но были замечательным фоном. Для этого нужно незаурядное мастерство.
И финал просто невероятный. Он разрывает на части, он прямо терзает. И остаётся открытым. Мы можем только догадываться о дальнейшей жизни Клавки. И здесь это гармонично и не раздражает.
Крутым для меня стало то, что автор устами героини не высказывала какое-то своё отношение к советской действительности или действиям тогдашней власти. Она дала возможность читателям самим оценивать и делать выводы. И это ещё один огромный плюс этой истории. Надеюсь, что другие книги автора захватят меня так же, как и эта история.
Неймовірно! Чудово, класно, захопливо. Я могла б іще довго підбирати схвальні епітети, але простіше сказати, що давно я не читала чогось такого, що мене б настільки закохало в себе. Ця історія -- просто чудо.
Я вже багато разів говорила, що мені дуже подобаються сучасні книги, у яких події відбуваються за часів СРСР. Навіть не знаю, чому мене настільки приваблює цей період. Певно, через те, що він такий неоднозначний і найбільш наближений за часом до нашого сучасного життя. Ця історія не стала винятком.
Головна героїня -- дівчина Клавка -- донька розстріляних "ворогів народу". Вона живе в комуналці зі старою вчителькою музики та фронтовиком-інвалідом. Долі її сусідів склалися не дуже гарно, але дівчина чим може намагається допомогти їм -- купує пиріжки, розмовляє, заспокоює. Це й підкупає в героїні. Вона ж пам'ятає життя зі своїми батьками, гарні меблі в колишній квартирі та щасливе дитинство, але те, що її позбавили всього цього, не зробило її нещасною чи злою. Вона дуже проста й мила дівчина, до неї важко не відчути симпатії чи не усміхнутися, читаючи про те, як вона мріє знайти принца -- і обов'язково, щоб був "арьол", "грудь в ордєнах", щоб аж "чьолка встала". Або про те, як вона соромиться перших проявів власної сексуальності.
Клавка працює секретаркою Спілки радянських письменників України. І про це середовище неймовірно цікаво читати! Творчість багатьох письменників, які є героями цієї історії, вивчають у школі. І тоді ці автори якось не сприймаються, як живі люди, які їздять відпочивати до санаторіїв, співають там пісень біля вогнища чи полюбляють з'їсти шматочок сальця під горілочку на роботі. І подивитися на відомих постатей з такого боку дуже цікаво. І корисно, як на мене.
Ну і, звісно ж, РОЛІТ -- письменницький будинок. Тут вирує життя, точаться неймовірні розмови, цитуються вірші напам'ять. Тут та атмосфера, у якій я би дуже хотіла пожити. Тут з'являються думки, які не можна було би висловити при партійному керівництві. І це дуже надихає.
Дуже гарно в сюжет вплелися й любовні переживання Клавки. Добре те, що вони не були основою історії, не вони штовхали дію вперед. Але були чудовим тлом. Для цього потрібна неабияка майстерність.
І фінал просто неймовірний. Він розриває на частини, він прямо шматує. І залишається відкритим. Ми можемо лише здогадуватися про подальше життя Клавки. І тут це гармонійно та не дратує.
Найкрутішим для мене стало те, що авторка вустами героїні не висловлювала якесь своє ставлення до радянської дійсності чи дій тогочасної влади. Вона дала можливість читачам самим давати оцінки та робити висновки. І це ще один величезний плюс цієї історії.
Сподіваюся, що інші книжки авторки захоплять мене так само, як і ця історія.
Читать далее
9
604

Все рецензии

Цитаты

NickleYexes12 октября 2021 г.
"І пригадайте, де зараз всі ці музагетівці, хвильовисти-ваплітяни,хутористи,некласики,символісти,декаденти та інші сатаністи? Вони зметені і розтрощені хвилею самого життя"
1
151
robot17 мая 2020 г.
Їй було двадцять шість, і їй хотілося зустріти сучасного принца: героя війни, "грудь в ордєнах", бажано льотчика, так, щоб лише при погляді на нього "чолка встала".
1
253
robot17 мая 2020 г.
Піп був відомий тим, що під час німецької окупації тричі на день посилав прокляття на адресу сатани Сталіна і всього більшовицького кодла, а після визволення Києва став проклинати сатану Гітлера та його виплодків.
1
162