Die unendliche Geschichte

Щоби подолати кордон між Фантазією і Світом людей, є тільки два шляхи. Один - істинний, а інший - хибний. Силоміць проштовхнути створіння Фантазії у Світ людей - це помилковий шлях. А правильний - це коли людські діти самі приходять у наш світ. Дитина, побуваваши у світі Фантазії, дізнається про щось таке, чтого не можна довідатись у жоден інший спосіб. Отож ці діти повертаються у свій світ не такими, які були перед тим. Побачивши нас, фантазян, у нашому справжньому вигляді, люди немовби прозрівають; побувавши у світі Фантазії, вони і на свій - реальний - світ, і на всіх інших людей починають дивитися цілком іншими очима. І в тому, що перше здавалося понурою повсякденністю, їм раптом відкриваються чудеса і дивовижні таємниці. Ось чому вони завжди так охоче відкривали для себе Фантазію. Отож знай: чим багатшим, чим квітучишим є наш світ, тим менше неправди накопичується у світі людей, тим він кращий. Іноді наші світи руйнують один одного, але ж вони можуть один одного розвивати, робити прекраснішим.

... життя довкола нього таке сіре й одноманітно-буденне, без таєминць, без чудасій, без дива. Хоча всі ті люди, які знай торочили:"Таке життя!" - постійно намагалися переконати його у тому, що саме таке життя єдино превильне і єдино можливе...
Люди забули туди дорогу, тому що їхніх головах запанували брехня і хибні уявлення, що, своєю чергою, були наслідком руйнування і поступової загибелі Фантазії; тієї брехні та хибних уявлень з часом накопичилося так багато, що вони почали засліплювати геть усіх.

Хто зможе Дитинній Царівні ім'я
Нове якесь подарувати?
Ні ельфи, ні джини, ні ти, ані я -
Їй нікому руку подати.
Від закляття ніхто їй не ратівник,
Ані від недуги: ми - тіні,
Безтілесні постаті, жителі книг,
Сповняємо те, що повинні.
Ми - мрії, малюнки, ми - гейби сни
В тій книзі, такі ми - й кінець,
Не здатні твворити ми новизни -
Ні дитя, ні король, ні мудрець.
По той бік Фантазії царство є все ж,
Те Царство - Зовнішній Світ,
І селяться там - багаті, авжеж,
Та до них - уже інший підхід.
Синами Адама по праву їх звуть,
Обивателів місця земного,
Єви доньками; це - земнородний люд,
Кровні браття Правдивого Слова.
Одвічним наділені даром вони -
Давати імена їм прерізні,
Вони ж і життя в усі часи
Дитинній несли Царівні.
Ймена чудові, нові дарували,
Та стільки спливло уже літ,
Як тут, у Фантазії, люди бували -
Уже застиг по них слід!
Для них ми - ніщо, ми пішли в забуття,
Як ото забувається вірш.
Якби ж хоч обненьке людське дитя
Загостило - не треба більш!
Якби ж мало віру хоча б оте одне
Й готове було нас почути!
Їм близько до нас, а відсіль не сягне
З нас ніхто у той світ, межи люди.
Бо ж по той бік Фантазії - світ речей,
І туди, кажу, не сягти.
Ти чуєш, мій юний герою? Ачей
Що кажу, те затямиш ти?

…Ворота Волшебного Зеркала. …речь идет о большом зеркале или о чем-то вроде зеркала, хотя оно и не из стекла, и не из металла. А из чего оно, мне никто не смог толком объяснить. Одним словом, надо стать перед ним, и тогда видишь себя – но, конечно, совсем не так, как в обычном зеркале. Видишь не свой внешний облик, а свою истинную внутреннюю сущность, какая она есть на самом деле. Кто хочет проникнуть сквозь него, должен – попробую выразить это так, – должен постичь свою суть.
– Во всяком случае, – сказал Атрейо, – в Ворота Волшебного Зеркала, видно, куда легче пройти, чем в первые.
– А вот ты и ошибся! – воскликнул Энгивук и снова стал в волнении шагать взад и вперёд. – Очень сильно ошибся, мой друг! Я слышал, что именно те посетители, которые считали себя вполне безупречными, в ужасе, с криком убегали от чудищ, которые, ухмыляясь, пялили на них зенки из этого зеркала. Некоторых бедняг нам даже приходилось очень долго лечить, прежде чем они смогли пуститься в обратный путь.
…
– Были и такие, – продолжал он свой рассказ, – что хоть и видели в зеркале нечто совершенно ужасное, всё же набрались мужества через него пройти. Но даже тем, у кого изображение было не таким уж удручающим, приходилось преодолевать себя. Однако здесь трудно обобщать. В каждом случае всё было по-другому.

Есть два пути, чтобы преодолеть границу между Фантазией и Миром людей. Один из них истинный, а другой – ложный. Насильственно перетаскивать создания Фантазии в Мир людей – это ложный путь. А истинный – это когда человеческие дети сами приходят в наш Мир. Все, кто побывал у нас, узнали и что-то такое, чего нельзя узнать больше нигде, и вернулись в свой Мир уже не теми, какими были. Они прозрели, увидев всех нас в нашем истинном облике. Поэтому они и на свой Мир, и на своих соплеменников стали смотреть другими глазами. И в том, что им прежде казалось унылой повседневностью, им вдруг открылись чудеса и тайны. Вот почему они охотно отправлялись к нам, в Фантазию. И чем более богатым и цветущим становится благодаря этому наш Мир, тем меньше лжи будет накапливаться в их Мире, и тем он будет лучше. Наши Миры разрушают друг друга, а ведь они могли бы друг друга укреплять.