Прилетіла ластівочка

Вирішила прочитати книжку за рекомендацією сестри, яка є фанаткою Роздобудько. Читалося цікаво.

У ній ми дізнаємося історію Миколи Леонтовича, автора всесвітньо відомої пісні Щедрик, або Carol of the bells. І це ще одна історія, одна з багатьох про те, як радянська влада нищила Україну, українську інтеліґенцію, наші таланти. Дуже талановитий композитор, який збирав по селах фольклор, написав багато музичних творів. Хор під керівництвом Олександра Кошиця, який співав за лібрето Леонтовича, гримів на весь світ. А Леонтовича убили чекісти.

Авторка намагається творчо переосмислити історію життя Леонтовича. Вона домальовує бекграунд, квартиру, кота Моцарта. Юну прихильницю-хористку, яка стала музою маестро. Чекіста, який теж на неї запав, але отримав рішучого відкоша. І хлопця-сироту, який був у захваті від музики Леонтовича, але його закрутив вир революції, і який і розповідає нам цю історію. Доля занесла його в Америку, він прожив довге і насичене життя, але все життя його переслідують події, які він пережив у ранній юності, події, де Леонтович був ще живим.

Історія, яка гарно написана, але залишає по собі гіркий присмак.

Яке все ж велике значення має, котра саме книжка автора першою втрапить тобі до рук. Якби першою був "Гудзик" (а мені її радили), то я закрила б останню сторінку - і закрила автора. Як не назавжди, то надовго. Якби знайомство почалось з "Якби", то зробила б собі замітку - автора можна читати, як зовсім нема що читати.
Але для мене знайомство з Ірен Роздобудько почалось з "Ластівочки" І це було чудово! Попри навіть трагічність, яка є - не може не бути - в цій історії, книга красива як музика, про яку вона оповідає. А деякі сторінки - що стосуються музики, роздуми про фрески в церкві - то просто поезія в прозі, як на мене.
Книга справила на мене надзвичайне враження. Обов'язково буду перечитувати вдруге, а, можливо, і ще.
І тільки одна ложка дьогтю. Тобто, в самій книзі її нема, а стосується вона творчості автора в цілому. Звісно, під враженням від "Ластівочки" я кинулась далі читати пані Ірен - і жодна інша прочитана її книга не дотягує для мене до "Ластівочки". Якби я не прочитала оті інші - ну ні, то ні. Але якби я не прочитала "Прилетіла ластівочка", то було б дуже і дуже шкода, що така чудова книга проминула мене (чи я її). Чудові книги трапляються рідко.

Ця мелодія полонила і Україну і весь світ. У її звучанні є щось потойбічне, ніби прадавні духи оживають і пускаються в танок. Книга Ірен Роздобутько присвячена постаті одного з найзагадковіших українських композиторів - Миколі Леонтовичу. Автор легендарної ""Щедрик, щедрик, щедрівочка..." на жаль жив саме в ті часи, коли так багато цвіту української інтелігенції полягло і було знищено. І вже ніколи, мабуть, не взнати всієї правди. Ірен пропонує свою версію історії смерті Леонтовича, яка звучить досить правдоподібно.

Талановиті люди - незвичайні, і образ Леонтовича ще один тому доказ. Створення кожної мелодії нагадує містичний сенс контакту з чимось незрозумілим для сприйняття пересічній людині. Хоча я не можу сказати, що композитор викликав в мене лише позитивні емоції. Він прекрасний, як громадянин і творець, але досить неоднозначний, як чоловік. Залишив дружину, мов списаний товар, захоплений новою музою в надіях саме з нею побудувати щасливе майбутнє. Де твої діти, Миколо? Де та, з якою ти робив перші творчі кроки?
Ну і Україна, мабуть як один з найголовніших героїв цієї історії. Та, в якій народжувалась незалежність і швидко згинула.

Сумна, глибока і повчальна книга, художня історія про визначну людину і визначний період в історії. Але щасливим не став ні Леонтович, ні Україна.

Після деяких книг хочеться навчатися і пізнавати нове, після книг Роздобудько хочеться жити і не бути мудаком.
Українська історія приховує в собі чимало таємниць. Життя і смерть Миколи Лентовича - одна з них. Геніальний композитор, автор "Щедрика", що пізніше став відомим у всьому світі як "Carol of the bells" був застрелений в домі свого батька священика на світанку 11го січня. Хто був той чекіст?, який напросився на нічліг в дом Леонтовичів, стверджуючи, що перебуває тут у справах? Чому господарі поклали його в одній кімнаті з композитором? Чому вбивця і жертва провели в кімнаті всю ніч, а пострів пролунав лиш на світанку? Ірен Роздобудько запропонувала свою версію відповідей на ці запитання. Читачу пропонується зануритися в життя української інтелігенції доби УНР і світанку Радянського Союзу, познайомитися з "шанобливим" ставленням радянської верхівки до діячів української культури. До речі, однією з найцікавіших ліній для мене була доля того самого чекіста.
В черговий раз після прочитання роману Роздобудько захоплююся вмінням цієї письменниці описувати почуття. Адже ми відчуваємо саме так! Коли кожна дрібничка стає важливою, кожна промайнувша думка - вирішальною.
Чудовий роман! Сумно, але різдвяно і тепло.

"Ця мелодія полонила і Україну і весь світ. У її звучанні є щось потойбічне, ніби прадавні духи оживають і пускаються в танок."
Книга Ірен Роздобутько присвячена постаті одного з найзагадковіших українських композиторів - Миколі Леонтовичу. Автор легендарної ""Щедрик, щедрик, щедрівочка..." на жаль жив саме в ті часи, коли так багато цвіту української інтелігенції полягло і було знищено. І вже ніколи, мабуть, не взнати всієї правди. Ірен пропонує свою версію історії смерті Леонтовича, яка звучить досить правдоподібно.

Книга сподобалась однозначно.Все її наповнення гармонійно сплелось в цілісну, і досить таки пізнавальну, історію. Авторка підносить нам багато історичних фактів та подій, про які особисто я, не прочитавши цю книгу, напевно ніколи б не дізналася.А ще - емоції...Без емоцій книга не існує, тут ми співперижаваємо багато почуттів, а особливо жаль за втраченим, за національну культурну спадщину, за не побаченими світом творами, адже композитора було вбито в розквіті його творчих літ.Тому книга засмучує, але дякуючи таким авторам і дослідникам як Ірен Роздобудько - ми знаємо, а знання несемо в майбутнє.