Цитаты из книги Маруся Чурай

Десь, може, там зустрінемося ми. Не буде рук — обнімимось крильми.

Ну, та й нічого. Так мені і треба. Немає щастя - можна жити без. В душі людській, крім видимого неба, є одинадцять всячеських небес.

Нерівня душ — це гірше, ніж майна!

Вона у мене, як була молодша, була предивна, як на людський глузд. Було, сльозами набрякають очі, вона ж сміється кутиками вуст. Таке обличчя чи така вже звичка, а голосочок! - чистий, мов кришталь. Така була красива молодичка, вуста сміються, а в очах печаль. Вона й мені казала:

• Як не буде,

Яка стоїть, немов свята та Божа. Ото така вже вдача потайна. Бо на обличчя з янголами схожа, але в душі – то чистий сатана.

аби сьогодні, а впред не дбають

—Кого ти любиш, Іване? Мене чи свою пам’ять? Красива я була, правда? Схожа на свою матір. Смілива я була, правда? Схожа на свого батька. Співуча я була, правда? Схожа на свій народ. А тепер моє обличчя зведене судомою болю. Вмираю від сухот...

..Ти любиш не цю, Іване. Ти пам’ять свою кохаєш. Щасливий будь нею, Іване. Бо пам’ять завжди твоя.

Ми з нею рідні. Ми одного корення. Мабуть, один лелека нас приіс.

Він молодий, йому іще не сто.

Страданіє, як кажуть, возвиша.

Не рівня душ — це гірше, ніж иайна!

- От і мені все ніколи та й ніколи. Хоч як біжи, а все у довжину. То я й не кваплюсь. Вмерти завжди встигну. А часу все одно не дожену.

Життя - така велика ковзаниця. Кому вдалось, не падавши, пройти?

Блюзнірська мисль запала мені в душу: "Чому на них молитися я мушу?" Хіба оті, без німбів, без імен, на тій дорозі в Київ із Лубен, або оті, під лісом, із Волині,- хіба не більші мученики нині?!

Було б одразу присудить до страти. Найтяжча кара звалася життям.

Нестерпний біль пекучого прозріння! Яка мене обплутала мана? Чи він мені, чи я йому — нерівня. Нерівня душ — це гірше, ніж майна!

Бо ж річ не в тім — женився, не женився, прийшов, пішов, забув чи не забув. А в тому річ, коли він так змінився? Чи, може, він такий і зроду був?

Чужа душа - то, кажуть, темний ліс. А я скажу: не можна, ой не можна! Чужа душа - то тихе море сліз. Плювати в неї гріх тяжкий, не можна.

Замудрувались ви. Тут треба тільки серця й голови.