Never stop

Ну почему все автобиографические книги бегунов написаны одинаково? У меня умер/тяжело заболел сестра/брат/мама. Я встал и побежал. (Иногда предварительно побухав какое-то время). Потом стал выигрывать забеги.
Дальше идет по-разному. Кто удосуживается рассказывать свою биографию, пробы, неудачи и мысли. Другие пишут неискренне и поверхностно. Как автор данного текста. При этом огромные вставки мыслей о каких-то отношениях, в которые читатель не посвящается. Саморефлексии без вводных данных. Блогоописания забегов, при этом ни мотивации, ни информации о тренировочном процессе, не психологической подготовки книга не несет.
Самопиар и самолюбование автора. Деньги и время потрачены зря. Отстойнейшее чтиво.

Марі Карачина — учасниця світових марафонів та півмарафонів, фітнес-тренер та засновниця клубу «Skinny&Strong», переконана, що біг — це значно більше, аніж просто вид спорту. Це спосіб впорядкувати своє життя, загартувати дух та силу волі, навчитися ставити цілі й досягати їх. Адже рух — це життя.
        Натхненна та сильна, пристрасна і відверта сповідь- зізнання у коханні до життя, до спорту, зрештою й до самої філософії життя, що читається на одному диханні й залишає після себе приємний післясмак.
     Ця книга - не про біг. Вона про все, що довкола того, чим гориш і про те, що в тобі, коли ти обираєш горіти. Коли обираєш бути сміливим. Коли обираєш дивуватись. Коли обираєш копати глибше. Коли обираєш довіряти та відкриватись. В першу чергу, собі.
        Книга дійсно мотивує та надихає і,можливо не містить надто багато саме практичних порад бігунам,але для початківців даного спорту, дійсно приємно вражає.
        Цитати з книги - вони дуже життєві й неймовірно щирі та близькі до душі. Багато з них можна записувати в записник. Перегляньте й Ви їх (вони - фіолетові) як побачите дану книгу на полці в Ашані - це буде гарним магнітом для прочитання всієї книги й початком для бігу.
Я вкотре переконуюсь: чим глибше пірнає людина у сферу, яку любить, тим ширше її розуміння світу.
Never stop...

Жила-была бегунья. И решила написать книжку про себя в беге и про себя... ну просто про себя :)

Я вообще люблю читать книги обо всем, что связано с бегом. А эта книга еще и хорошо оформлена, красивые фоточки такие. Только вот философия бега автора мне не близка. Поэтому сначала опишу то, что меня смутило.

Не уверена, что так было задумано, но по прочтению осталось впечатление, что автор с помощью бега больше бежит от проблем и переживаний, чем действительно получает простое физическое удовольствие от процесса. Да, во время бега действительно голова отлично проветривается, и дурные мысли уходят, да и эйфорию бегуна никто не отменял, - но это, как мне кажется, скорее побочный бонус бега, а не основная цель. И как-то (опять же, впечатление по тексту) часто упоминаются некие травмы, которые не позволяли героине бегать. В общем, сплошная борьба с собой, а не радость от движения.

Немного раздражали постоянные повторы "runner's high", "high five" и т.п. Когда они упоминаются единожды, это воспринимается как изюминка (ну и понятия таки типичные для бегового сообщества), а вот в случае злоупотребления затирается этот эффект.

А теперь к хорошему :)

Несколько идей, озвученных Мари, мне очень понравились, вот они-то со мной резонируют. Например:
"Як почати?
Встаньте і робіть - не завантажуйте пошуковики запитами про гарну мотиваційну літературу, про те, з чого почати, який ефективніше качати прес - верхній чи нижній, що необхідно для першої пробіжки і в які кольори одягатися, щоб бігти швидко й не задихаючись. Встаньте і робіть... Головне - почати."
Я давно поняла, что нужно меньше думать, а больше делать - пришла домой после работы, на автомате переоделась в форму и - вперед. Поменьше рассуждений.

Или вот:
"Пробігти 42 км - не привід вважати себе надлюдиною. По-перше, завжди знайдеться хтось кращий за мене. По-друге, у кожної людини є особистий рівень крутизни. І бігун, який фінішував на 100 км, і двічинка, яка пробігла свої перші, найдовші 2 км, відчувають однакові емоції і мають однакове право пишатися собою."

"...Я вирішую бігти так, як відчуваю себе зараз. І якщо повільно пробіжу, значить, я повільно бігаю, от і все. Це не означає провал або невдачу, це означає лиш те, що я повільно бігаю".
Просто браво.

"Потрібно займатись, потрібно докладати зусиль, потрібно щоразу боротися з лінню і жалістю до себе - тоді ви побачите результат. А магія тільки в нас самих - у впертості, наполегливості, підтримці, вірі в себе та інших, - у причинах, завдяки яким ви розвиваєте ці риси характеру."

И еще заставили улыбнуться слова Мари о том, как она во время первого забега поднималась вверх по бруковке по Большой Васильковской, как перешла на шаг :) Мне там на полумарафоне тоооже было сложно ))

Не подобаються мені автобіографічні книжки і нон-фікшн. Але ця – виняток.
Читала до ночі, бо не могла відірватися. Історія дівчини, яка перемогла. Саму себе, свої страхи і сумніви, зневіру та скептицизм. Хоча книга про біг, думаю, буде корисно почитати всім, хто займається спортом, хоче змінитися на краще, або просто шукає натхнення для реалізації своїх мрій.
Багато мотивації, корисних думок та прикладів. Структура складена так, що можна читати все підряд, а можна спочатку прочитати біографічні розповіді, а потім проглянуті вставки з роздумами, такі собі емоційні есе про стосунки, підтримку, любов, сумніви і волю до життя. Як і авторка на обладинці, ти жадібно пробігаєш цю книгу, і по завершенню тобі не хочеться зупинятися.

Я начала читать эту книгу, так как у меня было очень много вопросов о беге (я такая себе несерьёзная и непрофессиональная бегунья).

Практической ценности в книге немного.

Но то, как авторка описывает свои события, любовь, периоды жизни каждого марафона - увлекло меня настолько, что я не могла оторваться. Это как чашка вкусного горячего чая вечером - ничего ошеломляющего, но так приятно и сладко провести такой вечер.

И еще мне показалось, что есть в этом стиле писать что-то не наследованное, а новое.

Рекомендую всем, кто хочет хорошо провести вечер и уже за что-то любит бег.

Книга об эмоциях, о свободе, о выборе, о достижениях, о поисках себя и конечно же о бегах – марафоны в разных городах и странах. Бег как способ сказать себе, что ты можешь, что ты сильный, что ты чувствуешь и что живешь. Она сумбурная и странная, местами непонятная и непоследовательная, но очень живая. Красивые фото и настоящие эмоции – я вижу страх и нерешительность, падения, разочарования, преодоление и все это в поиске любви к себе и принятии себя.

"Що далі? Бігти у своєму темпі, знайшовши сили визнати, чого саме ви прагнете"