Never stop

Важливо навчитись приймати те, коли вас більше не потребують. Ви можете сприймати це як зраду, але і зрада відбувається саме тому, що вас більше не цінують. Я говорю про будь - які близькі стосунки: з коханцями, друзями, родичами, колегами. Я говорю про моменти, коли вам дуже потрібна підтримка, але ви її не отримаєте. І що більше вам потрібна ця підтримка, то більше ви залежні від інших, то легше вами маніпулювати, то простіше доводити вас до сліз і роздратування.
Єдиний вихід - не гнатися за класним спільним минулим, за емоціями, які були з цією людиною.

Коли ви любите, по-справжньому любите, то не приховуєте своєї пристрасті, вам хочеться говорити про власні почуття, писати,розповідати, ділитись,віддавати. Коли любите,ви невразливі перед невдачами і промахами, вас не зачіпають комплекси чужих людей, які виливаються в агресію та грубість, вас не дратують ні затори на дорогах, ані небажані поради, ні навіть дурість інших - ви смієтеся з цього всього й летите далі, щоб працювати з потрійною енерією, створювати, надихатись і надихати, віддаватися на повну, радіти успіхам інших, підтримувати й вірити в них.

Сумістність - це здатність з пвагою ставитись один до одного. Просто згадайте, чому Ви почали спілкуатись.
Можливо, побачили одне в одному запал, нехай до різних сфер життя, але щирий запал до своєї справи.
Тод роз'єднує Вас не відсутність спільних інтересів, а неповага, захисні насмішки, байдужість і неможливість дивитись далі тих меж,
які ви самі собі умовно поставили. І страх. Всі бояться. Всі настільки бояться визнати свою слабкість, свою вразливість, бояться
своїх зізнань, відкритості, перших кроків. З віком страх стає все більшим.
З віком сильнішим стає усвідомлення, що щодня менше шансів зустріти того, хто не буде шукати те "спільне", хто захоче стосунків просто через дитяче, можливо, бездумне і щире: "Ти мені
подобаєшся, давай будемо разом".

Сила — це чесність перед самим собою. Сила — це визнати свій біль, прийняти і прожити його стільки часу, скільки знадобиться саме вам. Сила — це слухати себе. І якщо не хочеться плакати, не варто робити це лише тому, що так прийнято. Якщо не хочеться видушувати із себе усмішку, то й не треба, байдуже, що ніхто не хоче бачити ваше сумне обличчя. Не грайте в ті емоції, які очікують від вас інші.
Головне, щоб це була чесність щодо себе. І тоді ви вийдете із цієї ситуації спокійно і вільно, не тягаючи роками за собою вантаж минулого.