Never stop

Сильне «я» врятує вас від усіх негараздів, а попереду у вас ще більше сили і впевненості. Ви зможете все! Просто потрібно відірвати сідниці від місця з написом ««Мені все набридло, і я не можу» та, наче після стрибка у море, що неочікуваними хвилями накриває вас, випірнути і повернутись до спокійного життя на березі. Якомога частіше нагадуйте собі про те, що чекає на вас попереду, коли ви розітнете водну поверхню.
Обіцяйте собі жити без драм. Обіцяйте ставитись до себе з любов’ю і розвиватись. Обіцяйте не жаліти себе ні на тренуваннях, ні під час відновлення.
Саморуйнація може бути конструктивною, але для цього необхідно проводити багато ментальної роботи і бути готовими до такого досвіду. І під ««не жаліти себе» я маю на увазі не безглузді тренування до повного виснаження, коли здається, що гірше бути не може, а продовження руху загалом.

Дуже легко втратити сенс. Розумні люди не задумуються про це, просто живуть. А одного прекрасного дня “и лампа не горит, и врут календари”. Насправді, сенсу в житті немає, є маленькі цілі. Життя — періодичне, життя — синусоїда. Перетин з віссю — це ще одна ціль, максимум і мінімум — радість і смуток.
Сенс у тому, що ти зараз і тут. Ти живий. Ти в цій миті. Ти можеш сидіти і дивитись в стіну. Але також можеш встати і побігти. І це змінить один момент, повір мені. Найголовніше для тебе зараз — знайти цей момент. Я не скажу тобі: “Все буде добре, ти сильний, ти впораєшся”. Ні. Ти не сильний, я не сильна. Але ти ще потрібен тут. Якщо ти зараз на цьому місці, отже, ти ще потрібен тут.

Просто згадайте, чому ви почали спілкуватись. Можливо, побачили одне в одному запал, нехай до різних сфер життя, але щирий запал до своєї справи.
Тож роз’єднує вас не відсутність спільних інтересів, а неповага, захисні насмішки, байдужість і неможливість дивитись далі тих меж, які ви самі собі умовно поставили. І страх. Всі бояться. Всі настільки бояться визнати свою слабкість, свою вразливість, бояться своїх зізнань, відкритості, перших кроків. З віком страх стає більшим. З віком сильнішим стає усвідомлення, що щодня менше шансів зустріти того, хто не буде шукати це «спільне», хто захоче стосунків просто через дитяче, можливо, бездумне і щире: «Ти мені подобаєшся, давай будемо разом».