Моє зоооолотце :)
- 98 книг
Ваша оценка«Урбамістика» — поетична збірка тернопільської авторки Уляни Галич, на сторінках якої зібрано вірші різних років і різного семантичного звучання. Але в центрі текстології книжки — Місто й спроба його містифікації, чи то пошук містичного у повсякденні урбаністичних горизонтів.
Метафоричність авторського письма поєднується із вишуканим, а подекуди й зумисно недбалим стилем оповіді, котра дарує відчуття причетності й певного занурення в екзистенційну глибину словоплетива.
Тексти збірки — малюнк...
Рейтинг LiveLib
4,1
4 оценки
- 550%
- 425%
- 325%
- 20%
- 10%
Ваша оценкаПрочитали 4Хотят прочитать 5
Рецензии
- crazy_squirrel29 марта 2018 г.Читать далее
Якось так сталося, що цієї зими, що ніяк не закінчиться, мене задарували поезією. Сучасна поезія — річ дуже своєрідна. Вона мінлива, текуча, тонка і багатозначна. Вірші Уляни Галич зі збірки "Урбамістика" від Видавництво Старого Лева звучать часто як мантри, як заклинання, у них відчувається якась містика і потойбічне знання. Їх потрібно читати повільно і дозовано, всотувати і відчувати, ловити ритм і тональність.
Я розтягувала книгу майже на декілька місяців холодної зими, і саме темні глибокі вечори, мороз і сніг найкраще для неї підходять, як на мене. Ці вірші переважно мінорного звучання, холодні, таємничі і часом навіть моторошні. Це як вдивлятися у темряву і раптом побачити там червоний зблиск. Тематика — дуже різна, про осінь і зиму, про поезію, поетів і Бога, про любов і дороги…
Не можу сказати, що я фанат такої поезії (я взагалі не фанат поезії як такої, так, любитель, за дуже рідкісним виключенням), але читати цю збірку було цікаво, вона не схожа на решту, вона особлива і неповторна.
навздогін за тобою ітимуть дощі,
затираючи слід, що уже відболів.
ці осінні шляхи — на Чортків чи Борщів,
як асфальтова стрічка у косах землі.як на золоті часу туманний покров.
яблуневі сади пахнуть сидром і сном.
це святиться вода, обернувшись на кров.
це твоє воскресіння з моїх хромосом.це жорстокі реалії вічної гри.
діти знають про смерть, але вперто мовчать.
я пишу на сувоях старої кори,
на прозорих листках, на поверхні свічад.я пишу про любові гіркий післясмак,
про одне із імен твого втілення тут.
доки сіється з неба римований мак
і вростає корінням у цю пустоту.доки пізньої музики ритми і звук,
прорізаючи простір, вивершують час.
у куточку кімнати маленький павук,
ніби древній господар, чатує на нас.і уже неважливо, кому і коли
обіцяли, трималися, вірили у...
ця химерна вода має колір смоли.
ця ріка ще не знає, що я допливу.доки небо тривожить сакральна глибінь,
їжу братимуть з рук вересневі коти.
я прийду наче дощ — навздогін у тобі,
щоб нікуди із тебе уже не піти.9462
Цитаты
- crazy_squirrel27 февраля 2018 г.Читать далее
навздогін за тобою ітимуть дощі,
затираючи слід, що уже відболів.
ці осінні шляхи — на Чортків чи Борщів,
як асфальтова стрічка у косах землі.як на золоті часу туманний покров.
яблуневі сади пахнуть сидром і сном.
це святиться вода, обернувшись на кров.
це твоє воскресіння з моїх хромосом.це жорстокі реалії вічної гри.
діти знають про смерть, але вперто мовчать.
я пишу на сувоях старої кори,
на прозорих листках, на поверхні свічад.я пишу про любові гіркий післясмак,
про одне із імен твого втілення тут.
доки сіється з неба римований мак
і вростає корінням у цю пустоту.доки пізньої музики ритми і звук,
прорізаючи простір, вивершують час.
у куточку кімнати маленький павук,
ніби древній господар, чатує на нас.і уже неважливо, кому і коли
обіцяли, трималися, вірили у...
ця химерна вода має колір смоли.
ця ріка ще не знає, що я допливу.доки небо тривожить сакральна глибінь,
їжу братимуть з рук вересневі коти.
я прийду наче дощ — навздогін у тобі,
щоб нікуди із тебе уже не піти.3138 - crazy_squirrel19 марта 2018 г.Читать далее
маленькі лесбійки на лавочках спальних районів
цілуються довго і пристрастно як і належить
їх губи солодкі а дотики їхні солоні
вони проти всіх — протиставлені і протилежнівони у куценьких сукенках видзвонюють літо
їх били в дитинстві либонь надто рідко і мало
любов це коли не боїшся до щенту згоріти
любов це коли вже згорала згорала згоралаі ще — це туман понад ставом приблизно о шостій
це травень що п'янко стікає світанку у жмені
приходь прилітай прибивайся до мене у гості
мої безтілесні подоби такі безіменніщо я загубитись між них не боюся нізащо
маленькі лесбійки — прихильниці фольку і джазу
історія наша — по суті не більше ніж зачин
історії тої котру ми не чули ні разу1333 - crazy_squirrel5 марта 2018 г.Читать далее
...а потім у них зостанеться тільки сміх,
якісь такі зрозумілі лиш їм обом жартики.
і це нависаюче місто. цей остогидлий сніг.
вони люблять зиму, але ж у всьому повинна бути межа.і тому, щоб врятуватися від холоду, вони застрягнуть там.
у тому старому домі посеред екзистенційного лісу.
щоранку варитимуть каву, щоночі битимуть у тамтам.
на кухні вона фіранки нові повісить.листи і романи, ґлінтвейн, приготований на спирту.
купа альбомів з допотопними фотками.
вона йому скаже:
— ти бачиш, як я росту.
вона його вивчить на запах, на смак і дотик.але найкращими будуть все-таки вечори.
щось п'янке і домашнє з надщербленого горняти.
він шепотітиме їй:
— гори ясніше, гори...
і міцно, по-чоловічому, обійматиме.0264