Рецензия на книгу

• 

  crazy_squirrel29 марта 2018 г.

  Якось так сталося, що цієї зими, що ніяк не закінчиться, мене задарували поезією. Сучасна поезія — річ дуже своєрідна. Вона мінлива, текуча, тонка і багатозначна. Вірші Уляни Галич зі збірки "Урбамістика" від Видавництво Старого Лева звучать часто як мантри, як заклинання, у них відчувається якась містика і потойбічне знання. Їх потрібно читати повільно і дозовано, всотувати і відчувати, ловити ритм і тональність.

  Я розтягувала книгу майже на декілька місяців холодної зими, і саме темні глибокі вечори, мороз і сніг найкраще для неї підходять, як на мене. Ці вірші переважно мінорного звучання, холодні, таємничі і часом навіть моторошні. Це як вдивлятися у темряву і раптом побачити там червоний зблиск. Тематика — дуже різна, про осінь і зиму, про поезію, поетів і Бога, про любов і дороги…

  Не можу сказати, що я фанат такої поезії (я взагалі не фанат поезії як такої, так, любитель, за дуже рідкісним виключенням), але читати цю збірку було цікаво, вона не схожа на решту, вона особлива і неповторна.
  

  
  

  навздогін за тобою ітимуть дощі,
  затираючи слід, що уже відболів.
  ці осінні шляхи — на Чортків чи Борщів,
  як асфальтова стрічка у косах землі.

  як на золоті часу туманний покров.
  яблуневі сади пахнуть сидром і сном.
  це святиться вода, обернувшись на кров.
  це твоє воскресіння з моїх хромосом.

  це жорстокі реалії вічної гри.
  діти знають про смерть, але вперто мовчать.
  я пишу на сувоях старої кори,
  на прозорих листках, на поверхні свічад.

  я пишу про любові гіркий післясмак,
  про одне із імен твого втілення тут.
  доки сіється з неба римований мак
  і вростає корінням у цю пустоту.

  доки пізньої музики ритми і звук,
  прорізаючи простір, вивершують час.
  у куточку кімнати маленький павук,
  ніби древній господар, чатує на нас.

  і уже неважливо, кому і коли
  обіцяли, трималися, вірили у...
  ця химерна вода має колір смоли.
  ця ріка ще не знає, що я допливу.

  доки небо тривожить сакральна глибінь,
  їжу братимуть з рук вересневі коти.
  я прийду наче дощ — навздогін у тобі,
  щоб нікуди із тебе уже не піти.

  9

  462