Моє сторіччя

До того, как я начала читать этот сборник, думала, что это будет вроде автобиографии по годам. Помнится, удивилась, как же Грасс умудрился начать с 1900 года, если родился лишь 27-ю годами позже. Но оказалось, писатель создал сборник коротких эссе, где каждый год последовательно описывается от лица какого-то персонажа, вымышленного или вполне реального.

В сборнике встречаются и байки "здесь и сейчас", и отвлеченные размышления со ссылкой на исторический контекст в текущем году, и "взгляд из будущего". Любопытно, но без подготовки мне было бы сложно и неинтересно, хотя и сейчас я далеко не все отсылки поняла. Про первую половину века читала с огромным интересом. Послевоенная история, вплотную приближенная к сегодняшней реальности, меня субъективно интересует гораздо меньше, поэтому я заскучала, читая про разделение Германии на ФРГ и ГДР, Холодную войну, студенческие волнения и прочие связанные с этим события.

Очень понравилась вымышленная беседа пожилых Ремарка и Юнгера о Первой мировой и их отношении к войне в принципе.

"Каждый писатель вписан в свое время, как бы пламенно он ни заверял, что родился слишком рано или слишком поздно. Не он самовластно выбирает тему, скорее она предопределена ему. Я, во всяком случае, не мог свободно решать ... Я упрямо хотел доказать себе и своим читателям, что потерянное не должно бесследно кануть в забвение, благодаря литературному искусству оно должно снова обрести плоть — во всем своем величии и жалком ничтожестве, с церквами и кладбищами, шумом верфей и запахом усталого прибоя Балтийского моря, с давно заглохшим языком, этой конюшенно-теплой жвачкой, с прегрешениями, подходящими для исповеди, и безнаказанными преступлениями, от которых никакой исповедью не очиститься." (из речи по случаю присуждения Нобелевской премии, 1999)

Всякий абзац прошлого века усаживал меня в гостеприимное кресло телячьей кожи (судя по усталому хрипу, седых времен производства), а костям дедушки Гюнтера было уютнее у самого каминного рта. Дедушка грел табак в дорогущей трубке из мореного дуба и шевелением усов развевал аромат бренди, стакан с которым ютился в складчатых ладонях. По запаху становилось понятно, что бренди был теплым. Едва слышно, фортепианно звучал почему-то Рахманинов. Я всегда с почтенным удовольствием слушаю дедушку Грасса. Он рассказывает историю самого страшного века всех цивилизаций этой планеты не как боец танковой дивизии СС и даже не как нобелевский лауреат - этот самый лауреат он как раз потому, что записывает за мыслями рядового гражданина своей страны, человека от своего народа. Пожилым - иногда усыпляюще монотонным, иногда просто бубнящим - слогом: от создания "Большой Берты" в 10-м году, через вымысел беседы Ремарка и Юнгера, через войны, по развалинам сломанного Берлина, под стеной, через панк-помешательство середины 70-х, - до берлинского "парада любви" 95-го и кудрявой Долли. Для детей, внуков, правнуков, - для человечества. Дедушка Грасс в середине своего девятого десятка, а зубы его куда лучше черных зубов этого прогоревшего векового камина, хотя зрение уже не такое острое, как перо.

по рецепту «Вот если бы не собака, тогда б он зайца…»

“Моє сторіччя” - сто коротких новел німецького письменника Ґюнтера Ґрасса, лауреата Нобелівської премії з літератури 1999 року, названих за роками цього кривавого сторіччя — від 1900 до 1999-го відповідно — і так чи інакше присвячених світовим і приватним подіям цих років-дат. Ця збірка новел - погляд автора на XX сторіччя у всій його багатогранності і в першу чергу присвячений історії Німеччини, які в оригінальній формі описують важливі події в політиці та економіці, чимало технічних та наукових досягнень, а також зміни у культурному житті німецького суспільства. Кожна новела є історією окремої людини. Людей різного віку, походження, з різним соціальним статусом, різними пріоритетами та інтересами, політичними переконаннями та життєвими кредо. Їх об'єднує лише те, що усі вони є дітьми однієї історичної епохи, ім'я якій — XX сторіччя. У перших новелах автор ніби легкими мазками, але яскравими фарбами описує події, враження, не ризикуючи бути неточним, чи поверхневим. Однак події, що вирують навколо героїв, їх емоції досить насичені, що дозволяє живо відчути, пережити їх. Починаючи від яскравої безтурботності початку століття, радостей простого побуту та миттєвостей щастя пересічних німців, поступово фарби тьмяніють - наповнюючи картину збентеженими поглядами у майбутнє, з якого насуваються дві найбільші, найкривавіші катастрофи людства. Далі автор рухається ривками, місцями забігаючи наперед ніби зазираючи з-за рогу у майбутнє. Так, мене потішили історії, в яких автор в образі молодої журналісти стає свідком діалогів, а частіше суперечок двох титанів німецькомовної літератури - Еріха Марії Ремарка та Ернста Юнґер. Коли обоє згадують війну Першу, пророкуючи пришестя війни Другої. Так, коли Ернст намагається за брудом та кривавим місивом війни розгледіти проблиски доблесті, мужності та відваги воїнів, то Ремарк у відповідь іронічно підстьобує свого колегу, розбиваючи всю його військові сентименти в пух і прах похмурими дотепами. Юнґер - мілітариський романтик, Ремарк - пацифіст у кирзових чоботях. Закінчує Ґрасс новелою, де говорить від імені Матері (своєї?). Старенької, яка передчасно померла від хвороби та яку син-письменник воскресив на сторінках, щоб у метафоричній манері показати саму Історію. Вже трохи втомлену та буркотливу, яка з гіркотою усвідомлює свою безпорадність, та яка не може натішитися своїми дітьми-онуками, які ще зараз безтурботні та наївні, вже за мить можуть стати героями і жертвами завтрашнього дня. Мати Історія, що воскресає знову і знову у слові, як спіраль, що повторює свої кола - помилки та успіхи, щоб рухатися лише в просторі та часі в невідомість. Історія - безкінечність, що рухається вперед? “Моє сторіччя” критики в різних країнах називали як вершиною творчості Ґрасса, так і його літературним провалом. Що до мене, я не сформував своєї критичної думки, але книга мені сподобалася. Мені було цікаво читати і переходити від новели до новели, ніби зшиваючи клапті картатої ковдри. Місцями барвистої, а місцями криваво-брудної ковдри - історії ХХ століття.