Илиада

Пісня перша
ЗАСПІВ. СВАРКА БОГІВ
В. 1 - 345

Гнів оспівай, богине, Ахілла, сина Пелея,
Пагубний гнів, що лиха багато ахеям накоїв:
Душі славетних героїв навіки послав до Аїду
Темного, їх же самих він хижим лишив на поталу
Псам і птахам. Так Зевсова воля над ними чинилась,
Ще відтоді, як у заваді лихій розійшлись ворогами
Син Атреїв, володар мужів, і Ахілла богосвітлий.
Хто ж із безсмертних богів призвів їх до лютої сварки?
Син то Зевса й Лето. Владарем тим розгніваний тяжко,
Пошесть лиху він на військо наслав, і гинули люди
Через те, що жерці його, Хріса, знеаажив зухвало
Син Атреїв. Той до ахейських човнів бистрохідних
Доньку прийшов визволять, незліченний підносячи викуп.
Жезл золотий у руках, на чолі ж мав вінок Аполлона
Далекострільного, й всіх почав він благати ахеїв,
А щонайбільше - Атрея синів, начальників війська:
"О Атрея сини й в наголінниках мідних ахеї!
Хай вам боги, що живуть на Олімпі, дадуть зруйнувати
Місто Пріама й щасливо додому усім повернутись.
Любу ж дочку відпустіть мені, викуп багатий прийнявши,
Далекострільного синові Зевса на честь - Аполлону".
Криком загальним дали на те свою згоду ахех, -
Зважить на просьбу жерця і викуп од нього прийняти.
Тільки Порід Агамемнон душею цього не вподобав, -
Згорда прогнав він жерця і лайкою тяжко знеаажив:
"Діду, щоб більш я тебе між глибоких човнів цих не бачив!
Тож не барися тут нині і вдруге сюди не вертайся -
Не допоможуть ні жезл золотий, ні вінок божественний.
Доньки не дам я тобі, - аж поки постаріє зовсім,
В Агросі, в нашій оселі, від отчого краю далеко,
Ходячи кросен довкола і ділячи ложе зі мною.
Йди ж звідціля і не гнівай мене, щоб цілим вернутись!"
Так він сказав, і старець злякався й, послухавши слова,
Мовчки поборів по піску уздовж велешумного моря.
А, відійшовши далеко, почав владаря Аполлона,
Сина Лето пишнокосої, старець в молитві благати:
"Вчуй мене, о срібнолукий, що Хрісу і Кіллу священну
Обороняєш, обходячи, та й над Тенедом пануєш.
Отже, Смінтею, на втіху тобі колись храм я поставив
І для священної жертви гладкої спалював стегна
Кіз і биків, то тепер мені спраги єдине благання:
Хай за сльози мої відомстять твої стріли данаям!"