Нечиста сила

Запрошую вас у сутінковий світ. Та проходьте, не бійтеся, тут вам не зроблять нічого лихого. Навпаки, всі, хто живе тут, за межами земного життя, всі ці Потерчата, Хухи, Літавиці, Вовкулаки, Поторочі, Дюді, Чорти, Мари, Русалоньки тощо, усі вони не бажають людям зла. А деякі навіть живуть, чи то пак існують, тільки задля того, щоб допомагати людям у їхніх справах, або охороняють від біди.

Неймовірно добрі, захопливі і надзвичайно цікаві казки зібрані у книзі зі страшною назвою «Нечиста сила», подарують вам немало приємних годин. Сумні і не дуже, з гумором і сатирою, повчальні і застережливі. Тут і про кохання, і про дружбу; і про життя, тут і смерть; про відданість і зраду.

Кумедні, веселі, подекуди незграбні, сміливі, відчайдушні,- представники нечистої сили тут зовсім не такі, якими ми звикли їх вважати. Кожен із них ніби розказує свою історію. І це водночас звучить, як легенда, казка, настанова. «Як би тобі не було тяжко в житті, не зроби жодного недоброго вчинку. Ніколи не візьми нічого чужого, ніколи нікому не говори неправди. Знай, що як перетерпиш лихо, - буде добре,-»чи ж не такого нас навчають бабусі в дитинстві? Ті самі, які застерігають від нечистої сили всілякими засобами. Бабусі, мабуть, забули, як самі були дітьми, і вірили у все на світі.

Добра, чудова книга, яка підійде і дорослим, і дітям. Діти поринуть у світ незвичайних, казкових пригод, а дорослі знайдуть багато відсилок, натяків, та й взагалі, багато над чим задумаються.

Перевод.

Приглашаю вас в сумерачный мир. Но проходите, не бойтесь, здесь вам не сделают ничего плохого. Напротив, все, кто живет здесь, за пределами земной жизни, все эти Потерчата, Хухи, Літавиці, Вурдалаки, Поторочі, Дюді, Черти, Мары, Русалки и тому подобное, все они не желают людям зла. А некоторые даже живут, или же существуют, только ради того, чтобы помогать людям в их делах, или охраняют от беды.

Невероятно добрые, увлекательные и чрезвычайно интересные сказки собраные в книге со страшным названием "Нечистая сила", подарят вам немало приятных часов. Грустные и не очень, с юмором и сатирой, поучительные и предостерегающие. Здесь и о любви, и о дружбе; и о жизни и смерти; о преданности и измене.

Смешные, веселые, кое-где неловкие, смелые, отчаянные, - представители нечистой силы здесь вовсе не такие, которыми мы привыкли их считать. Каждый из них будто рассказывает свою историю. И это в то же время звучит, как легенда, сказка, наставление. "Как бы тебе не было тяжело в жизни, не сделай ни одного недоброго поступка.Никогда не возьми ничего чужого, никогда никому не говори неправду. Знай, что как перетерпишь беду, - будет хорошо, -"не так ли наставляли нас бабушки в детстве? Те же бабушки, которые предостерегают от нечистой силы всевозможными средствами. Бабушки, по-видимому, забыли, как сами были детьми, и верили во всё на свете.

Добрая, чудесная книга, которая подойдет и взрослым, и детям. Дети погрузятся в мир необычных, сказочных приключений, а взрослые найдут много отсылок, намеков, да и вообще, над многим задумаются.

Демонологія навпаки, або Реабілітація невидимого світу.

«Ой не ходи, ходи, Орисю, на гору, на Лиску. Не ходи, ходи, Орисю, a грай на сопілці. <…> Бо на горі, на Лисці туман над ярами. Бо на горі, на Лисці чорти з відьмаками». (Мандри. «Орися».)

Люди люблять лякати й лякатися. Щось у цьому є: викид адреналіну, розширені від жаху зіниці, мороз по шкірі, волосся дибки (навіть на руках), а потім, як наслідок, - півночі згаяно, бо страшно було засинати (по собі знаю). Напевне, в цьому полягає не остання причина шаленої популярності романів Стівена Кінга, яка впритул наблизилась і до мене (нарешті! – як кажуть, не минуло і двадцяти років…) – на полиці свого часу чекають «Сяйво» та «Повна темрява, без зірок», а у планах на найближче майбутнє – «Керрі» та «11/22/63». Та зараз мова не про це, а про глибоке коріння наших страхів. Кажуть, що страх має великі очі, і це, окрім іншого, означає, що стан переляку пов'язаний не лише із властивостями самого об’єкта, який лякає (або яким лякають), а й із нашими внутрішніми переживаннями, в появі яких не останню роль відіграє уява та індивідуальне добудовування неповного чи не доступного для пізнання образу об’єкта (закоханість часто спрацьовує за таким само психологічним механізмом: ми самі домалювуємо риси, яких не вистачає для повноти та гармонійності образу коханої людини). Ворони теж спершу бояться опудала, а потім звикають і не звертають на нього жодної уваги. Отже, найбільше бояться саме невидимого (те, що називають іще надприродним) або саме того, про що знають найменше.

Василь Королів-Старий оригінально втілив задум уявити собі невидимих духів не страховиськами, а добропорядними істотами, покликаними наводити лад не лише у природі, а й у світі людей. [Для мене це загадка – як можна написати про відоме й розказане-переказане уздовж і впоперек так, щоб воно виглядало самобутнім, а не невміло перелицьованим.] Від фольклору у 14-ти казкових оповіданнях збірки зосталися самі лише персонажі, і вдачею вони слабко нагадують своїх знаних прототипів. Хоча зміни явно пішли їм на користь. Тут потерчата, замість збивати подорожнього на манівці та штовхати до трясовини, показують безпечний шлях. Перелесник, замість зваблювати довірливих юних дівчат, поєднує закоханих (от такий слов’янський Купідон!). Чорт, замість розсварювати людей і підбурювати їх до неправедних, гріховних учинків, розсіює флюїди гарного настрою і доброго гумору. Русалки ж рятують потопельників, а не затягують їх на дно, Вій ллє сльози над нещасливим коханням козака й наймички, а вовкулака взагалі працює на цвинтарі – доглядачем могил.

Якщо придивитися пильніше, то завжди можна знайти зв'язок усього з усім, а щодо збірки казок Короліва-Старого – й поготів, адже перегукується вона і з Андерсеновими «Русалонькою» та «Сніговою королевою», і з Лесиною «Лісовою піснею», і з «Панею Хурделицею» та «Летючим кораблем». Прийомом «відбілення» зазвичай негативно оцінюваних постатей до неї подібні «Сутінки» Стефані Майєр (вампіри-«вегетаріанці», які не п’ють людської крові через переконання, – це демонологічний нонсенс) та Гейманова «Цвинтарна книга» (якщо пам’ятаєте, там ідеться про хлопчика, вихованого вампіром Сайлесом, який не належить ні світові мертвих, ні – тим більше – світові живих, та привидами похованого на кладовищі подружжя).

*** Виразно й чітко автором окреслено національний колорит: джури Вія – чорти – в жупанах, а відьми – в очіпках. Окремі вислови легко можна сплутати із народними прислів’ями – їх, я вважаю, не завадило б і запровадити в повсякденний обіг, бо дуже вони соковиті й яскраві:

«… тільки й худоби лишилося, що миші та павуки». «… зубожіли ті люди так, що вже й Злиднів у них не лишилося».

Для себе я занотувала два цікавих слова, які, якщо не помиляюся, зустрічаю вперше: «шатна» (гардеробне приміщення, кімната для вбрання (шат)) та «підзимок» (холодна пізня осінь, період на межі осені й зими).

Діалог дяка Оверка із дружиною – дячихою Євпраксією – в найкращих традиціях Івана Нечуй-Левицького та його баби Палажки та баби Параски:

« – Укротися, Євпраксіє! – притримав її дяк. – Не гнівися, не карай, дай слово промовити… Водила мене нечистая сила, хотіла в болоті втопити!.. Але ж дячиха не дала йому й скінчити: – Сам ти – нечистая сила! А водила тебе по болоті горілка, безбожнику!..»

Автор поставив собі за мету спростування брехливих чуток про насправді «добрих і милостивих духів», тому постійно надає їм (духам) слово:

«Найгірше ж те, що люди, безнастанно ганьблячи нас, тим часом запевняють, що ми зовсім не існуємо».

[Правило популярності в дії: нехай говорять навіть лихе, аби тільки не забували.] Я не настільки самовпевнена всезнайка, щоб доводити відсутність того, чого не бачу неозброєним оком, але й побачити теж не наважилася б: що менше знаєш, то здоровіші нерви. Іронічно зображено вхопленого чортом безстрашного письменника, який навіть прагне (а не те що не уникає) познайомитися із нечистою силою, бо для написання творів потребує незвичних вражень.

*** Між іншим, неабияка увага приділяється й соціальним проблемам. Ідеться про батьків, які за перших-ліпших труднощів знаходять «вихід» на дні пляшки, полишаючи своїх дітей наодинці зі страхами. Про померлих матерів, душам яких важко з неба спостерігати за тим, як «нові мами» чинять капості їхнім сиріткам. Про ласих до незаробленого багатства злодіїв, які не гребують плюндруванням домовин. Про те, як розбещують і занапащають легкі, не зароблені, гроші та несподівані спадки. Про те, скільки шкоди й біди люди заподіюють природі (зокрема полювання описується як безжальна війна проти тварин, в якій останні подеколи змушені гуртуватися між собою, навіть якщо вони є різними ланками харчового ланцюжка).

*** Добрих історій зі щасливим кінцем теж не бракує. Одна з них – про хоробрих зайченят, які перебороли свій страх і навідалися в гості до самої Дюді (духа зими) й попросили її не надто лютувати, щоб лісові мешканці не померзли. Друга – про мавку Вербинку, яка пильнувала звірят у лісі, аби тих не застали зненацька мисливці.

На особистості Василя Короліва-Старого та його творах не могли не позначитися й події першої половини ХХ століття. Найгіршим лихом, що спіткало письменника, стала вимушена еміграція.

«А кожний знає, як тяжко жити без рідного товариства в чужій стороні!..»

Де-не-де проглядають сумні реалії епохи (дати й процеси), в яку довелося жити авторові.

«Було це в тисяча дев’ятсот бідувадцятому році».

Тобто в 1920-му році, у розпал громадянської та, водночас, – українсько-російської війни. Або:

«тисяча дев’ятсот кувернадцятий рік»

Тобто 1914-й – рік початку Першої світової війни.

Іще приклад: Вій наказує надіслати Перелесника на навчання до Галичини, бо на Наддніпрянщині з цим було сутужно. Ех, «рідна мова в рідній школі…» Показовим є також уривок про «хижаків»-чужинців – «московських вовків»:

«Аж ось одного дня забігло до того лісу кілька здорових сірих Вовків, що їх розпудили мисливці аж в московських лісах. Осіли вони тут й почали хазяйнувати. То Зайчиків ловлять, то Кізочку роздеруть. Одне слово, не стало життя тихим, мирним звіряткам від тих зайд – розбійників московських. Лісовик на них сварився, й Мавка та інші невидимі лісові сили умовляли їх, щоб вони пішли, звідкіль прийшли. А Вовки тільки облизуються та глузують».

Ну, просто списано з більшовиків, що занапастили молоду українську державу. А їм у цьому, як не соромно визнавати, допомогли (сплановано чи мимохіть) наші власні тогочасні можновладці – своїм соціалістичним пацифізмом, млявістю та неорганізованістю. Проїхали…

Одним словом, жити в неспокійні часи – наша доля. Жодне століття не минає без катаклізмів. Хоча, з іншого боку, там, де дмуть вітри історії, немає застою повітря. Принаймні дніпрові схили на це ніколи не скаржилися.

*** І про незначні недоліки: у «Словничку рідковживаних слів», наведеному наприкінці книги, деякі поняття можна було б пояснити докладніше. Скажімо, «леді» тлумачаться тут просто як персонажі шотландського фольклору, а «коррігани» - як «міфологічні істоти». І все! Але ж у самому тексті оповідань збірки це вже зазначено, і словничок не додав нічого нового.

Із позитивних моментів збірочки – коротка біографічна довідка про автора та його magnum opuses, які в Україні ще й зараз лишаються, на жаль, не надто знаними. Принаймні у шкільній програмі, за якою навчалася я, не було жодного про нього слова. А от збірка казок, написаних його дружиною – Наталеною Королевою, і досі є однією з улюблених книжок мого дитинства (може, якось при нагоді напишу кілька слів і про неї).

*** Це надзвичайно людяні казки, від яких не лячно, а затишно й тепло. Їх можна навіть маленьким дітям на ніч читати (за винятком хіба що готичної «Мари»). Годі вже лякати дітей бабаями й відьмами (зрештою, це не педагогічно). Вони мають право на безтурботні роки, сповнені радості від пізнання навколишнього світу.

Відеопоради:

1. НеДіля та Росава – кліп на композицію «I will fly» (вона ж «Вода», тільки в англійській версії): чудово відтворено магічну атмосферу українського Полісся, залісненого й заболоченого одночасно. Ледь не за кожним кущем і в кожному озерці може ховатися справжня дивовижа. Обережно, бо там втрачається відчуття часу і зникає бажання повертатися туди, звідки ти прийшов.

2. Мультфільм про козаків і шинок із чортівнею – «Як козаки на весіллі гуляли» (1984). Власне, варіація на тему.

*** … Якщо лісом блукають вогники, то це потерчата знову запалили свої каганці. А особливо густий туман стелеться долиною тоді, коли водяник закурює люльку. Без паніки :)

«А тим часом там не було нічого страшного».

Сніжана Мазуренко.

Про Хуху я почула вперше вже давненько, коли ще мій племінник ходив до школи в молодший клас. До речі, ця казочка вивчається в школі. І мені так сподобалася ця маленька істота, що захотілося з нею познайомитись. І от нарешті років через 8-9 це трапилося. Хуха - це чарівна істота, яких дуже багато і всі вона різні, а нашу героїню звати Моховинка. Вона вже майже доросла і живе сама. Моховинка може змінювати колір і ставати невидимою, може нявкати, як киця чи пищати, як мишка. Разом з іншими Хухами та Хо (такі ж чарівні істоти, але чоловічої статі) рятує ялинку від браконьєра, який хотів її зрубати. Злий дід зруйнував Хухину домівку і вона змушена шукати собі іншу, а надворі зима. Моховинка знаходить новий дім у сараї з людськи козами. І там з нею трапляеться багато пригод, та найголовніше це те, що незважаючи ні на що, Моховинка допомагає людям і тваринам, навіть тим, шо ображають, навіть тим, що кривдять. Зимова, чарівна казка про те, що найголовніше це вміння прощати і робити добро.

Дальше на русском

О Хухе я услышала впервые уже давно, еще когда мой племянник ходил в школу в младший класс. Кстати эта сказка изучается в школе. И мне так понравилось это маленькое существо , что захотелось с ним познакомится. И вот наконец лет через 8-9 это случилось. Хуха - это волшебное существо, каких очень много и все они разные, а нашу героиню зовут Моховинка. Она уже почти взрослая и живет одна. Моховинка может изменять цвет и становится невидимой, может мяукать, как кошка или пищать, как мышка. Вместе с другими Хухами и Хо (такие же волшебные существа только мужского пола) спасает елочку от браконьера, который хотел ее срубить. Злой дед сломал дом Хухи и она должна искать себе другой, а на улице зима. Моховинка находит новый дом в сарае с человеческими козами. И там с нею случается много приключений, но главное это то, что несмотря ни на что Моховинка помогает людям и животным даже тем, кто обижает. Зимняя, волшебная сказка о том, что главное это умение прощать и делать добро.