Гаррі…Гаррі…Гаррі… І знову хлопчик, який вижив, проводить час зі мною та моєю родиною. На Різдвяних канікулах ми, в черговий раз, усі разом спостерігали за пригодами друзів у школі чарівництва на екрані домашнього кінотеатру. Цього разу до нас приєднався і мій племінник, новий шанувальник чарівної казки для малих та дорослих, ще один хлопець, який піддався чарам цієї історії і мріє, як і багато хто в світі, через чотири роки отримати з совою листа та відбути з платформи 9 ¾ на чарівному експресі у Гогвартс.
Цю книжку я перечитую вже не пам’ятаю в який раз, але на українській мові, в перекладі Віктора Морозова, вперше. Переклад мені здається дуже вдалим, хоча я поки що так і не навчилася спокійно реагувати на страшний суржик Гегріда. Ні, я розумію, що цей персонаж так і повинен розмовляти, бо він милий неосвічений телепень, але мені не подобається, що його наділили ще й полонізмами. Я взагалі-то нічого не маю проти «західноукраїнської» української мови, мені навіть подобається слухати цей цікавий говір у містечках Західної України, проте досі незвично чути з екранів та читати в книжках всі ці запозичення з польської мови – кавалки, файно, мешти, прошу пана і т.і. Це єдине моє зауваження по українському перекладу, в іншому ж він навіть робить язик книги красивішим, вона стає ще чарівнішою.
Гаррі. З кожним разом моє відношення до цього хлопця не те що змінюється, але наштовхує на нові роздуми. В першій книзі він ще виглядає скромним, добрим, чемним, чуйним, досить хоробрим, при тому, що ще не встиг обзавестися зіркою в лобі. Тому і те, що він не обходиться без допомоги друзів, вчителів, покійної матері, здається дуже правильним і само собою зрозумілим.
Розмірковувала я і над тим, що всі так раділи знайомству з Поттером, пишалися цим, і ніхто ще й думки не мав, що саме завдяки цьому знаменитому хлопцю в Гогвортс прийшла біда, з першим своїм кроком у школі Гаррі приніс із собою початок її кінця. Раділи би всі ці люди, якби вони знали? І, може, зовсім не треба було його запрошувати на навчання, тим більше він і гадки не мав, що є чарівником?
Але це все якісь нікому не потрібні роздуми, не знаю чому вони лізуть в мою голову, адже, якщо так міркувати, то у нас не було б чудової історії, якою захоплюється весь світ, і якій раз за разом насолоджуюся я.
Всё то же самое, но на русском...
Гарри...Гарри...Гарри... И снова мальчик, который выжил, проводит время со мной и моей семьёй. На Рождественских каникулах мы, в очередной раз, все вместе наблюдали за приключениями друзей в школе волшебства на экране домашнего кинотеатра. На этот раз к нам присоединился и мой племянник, новый поклонник волшебной сказки для детей и взрослых, еще один паренёк, который поддался чарам этой истории и мечтает, как и многие в мире, через четыре года получить с совой письмо и отправиться с платформы 9 ¾ на волшебном экспрессе в Хогвартс.
Эту книгу я перечитываю уже не помню в который раз, но на украинском языке, в переводе Виктора Морозова, впервые. Перевод мне кажется очень удачным, хотя я пока так и не научилась спокойно реагировать на жуткий суржик Хагрида. Нет, я понимаю, что этот персонаж так и должен говорить, потому что он милый невежественный увалень, но мне не нравится, что его наделили еще и полонизмами. Я вообще-то ничего не имею против «западноукраинского» украинского языка, мне даже нравится слушать этот интересный говор в городах Западной Украины, однако до сих пор непривычно слышать с экранов и читать в книгах все эти заимствования из польского языка - кавалки, файно, мешти, прошу пана и т.п. Это единственное мое замечание по украинскому переводу, в остальном он даже делает язык книги красивее, она становится еще более очаровательной.
Гарри. С каждым разом мое отношение к этому парню не только меняется, но и наталкивает на новые размышления. В первой книге он еще выглядит скромным, добрым, вежливым, отзывчивым, достаточно храбрым, при том, что еще не успел обзавестись звездой во лбу. Поэтому и то, что он не обходится без помощи друзей, учителей, покойной матери, кажется очень правильным и само собой разумеющимся.
Думала я и о том, что все так радовались знакомству с Поттером, гордились им, и никто и не думал, что именно благодаря этому знаменитому парню в Хогвартс пришла беда, с первым своим шагом в школе Гарри принес с собой начало ее конца. Радовались бы все эти люди, если бы они знали? И, может, совсем не надо было его приглашать на обучение, тем более он и не подозревал, что является волшебником?
Но это все какие-то никому не нужные размышления, не знаю почему они лезут в мою голову, ведь, если так рассуждать, то у нас не было бы чудесной истории, которой восхищается весь мир, и которой раз за разом наслаждаюсь я.
12 понравилось
