Твердиня

Макс Кідрук свою справу знає. Вміє він і вирвати читача з контексту його життєвих проблем, і змусити зануритися в життя, пригоди й душі героїв по самі вуха - зжитися, злитися, зростися з ними душею й тілом - й втопити в почуттях, у вирі подій і життєвих історій... Так, він такий. Перша його книжка, з якою я познайомилася - це "Бот" - перший український технотриллер.

"Твердиня" - це теж трилер, тільки скоріше психологічний. Він об'ємніший за "Бота" та ще більш цікавий. Я наче сама побувала в тих джунглях. Аж досі моторошно. Неймовірна історія! Браво, Максе Кідрук!

Відверто недороблений текст.
Чесно, я розраховувала на більше. Так, можливо саме тому десь з третини книга почала відверто гнітити.
Мені було зовсім не цікаво. Мляво розгорнута історія, яка мала би бути госросюжетною або хоча б чимось накшталш ґоррор-роуд. Ні, це не воно. Ані перше, ані друге.
Де там той трилер, як нам торочить Вікі? Де яка психологія? Хто й де їх у книзі бачив? Я не розумію.
Так, пригоди були, але вони так щільно заховані в нетрях описів-описів-описів, що й пригод там не так щоб багатенько збирається.
Якісь довгі описи, які не відіграють жодної ролі в загальному сюжеті. Що я маю на увазі? Почнемо з початку, коли я ще не розчарувалася в усіх цих навалах слів. Дооовгі, розлооогі входини. Тор такий атмосферний, такий кльовий... і в молоко. Джонік такий яскравий, а кінчилося все якимись недоїдками піци десь в кутку Рівного.
Та й сам сюжет... Ну де він? Воно ж взагалі нічим не скінчилося: сидить собі Левко, нудить, страждає. Чи хоче він чогось, чи збирається хоча б щось зроботи? Та нічого взагалі. Тож, на останніх сторінках перед нами якась істота, а не людина Лео Бартош.
Взагалі всі герої викликають питання - кожен з персонажів книги з одного боку цікаво описаний, але з іншого всі вони - чисті схеми. Автор намагається наповнити їх змістом, але крім Сьоми нічого в Кідрука не вийшло. Сьомині аргументи я можу сприймати - у нього жага знань, і він чесно занурюється в загадки, які розкладають манівці і не відпускають.
Найголовніше, я так і не змогла зрозуміти логіку інших діючих осіб твору. Ні Сьома (крім того, чому він не хоче і не може йти з Твердині), ні Левко, ні американець з японкою не діють в аргументованій площині. До речі, Ян був найбільш адекватним ситуаціям, але так швидко приговорений автором, що я за ним аж скучила)
А от найбільше питань саме до Лео. Він така собі реінкарнація котеня Гава - як не піти до проблем, адже вони чекають. Але блондинки в американських трилера, що їм голови відкусюють, більше епічні в своєму амплуа. Дорослий чоловік (ну чесно, хлопцю не менше 24 років, тож "нє мальчік") розуміє, що є підозрілий дядько, який стежить за ним з Семеном. Якийсь чувак, що сильно не тверезий пихає тобі якусь карту з якимись фотками... І ти пхнешся через всю кулю, щоб подивитися, чи не збрехав тобі той старюган. Ну таке, на дурня.
Чим керуються Келлі та Сатомі я взагалі збагнути не можу.
І ще одна дуже прикра обставина. Я не розумію, хто редагував книгу. Припускаю, що КСД зекономив. На жаль. Половина книги потребує переробки, щоб дійсно перед читачами був трилер. Жодного нагнітання, аж ніяких спеціальних засобів для пригнічення читача не застосовано. Ні-чо-го. Темп тексту заповільний для того, щоб перегортати сторінки і не спинятися, бо "так страшно, що аж руки тремтять". Цілі шматки тексту можно викидати без втрати змісту. Ну яка гостросюжетність за таких вихідних?
От що мені однозначно сподобалося, так це мова. Читала книгу кілька діб і вже в середині почала з усіма розмовляти виключно українською. Тож, для занурення в мовне середовище раджу. Як розвагу книгу, на мою думку, не слід розглядати.

Після останньої сторінки в мене виникає лише одне питання: ну чому я її так довго відкладала? Моє знайомство з Кідруком розпочалося з "Навіжених" і якось вони не пішли, так і не змогла дочитати, хоча тепер думаю візьмусь знову. А от читаючи "бот"а та "твердиню" мусила навіть розтягувати задоволення.
Це те, що називається якісно нова українська література. Книга, яку не соромно рекомендувати всім і завжди, книга, що змушує думати і повністю розносить мозок та свідомість. Я полюбила Кідрука ще й за те, що читаючи художню книгу він змушує мене розумово розвиватись і дізнаватись щось грунтовне (не бійтесь наявність науковості не робить цю книгу важкою для розуміння всіх деталей). Під час читання книги часто доводилось відволікатись через прагнення дізнатись більше і навіть візуалізувати деякі моменти і в допомозі ставав інтернет. А періодичні запитання до оточуючих, особливо стосовно зброї та озброєння взагалі заганяли їх в глухий кут, навіть одного разу засікла одного знайомого, що тихенько поки мене не було намагався зрозуміти: що ж я читаю?
Це книга, що не відпускає починаючи з першої сторінки і до останньої. Сюжет до найдрібніших деталей прописаний, всі герої стали рідними, а кінець просто шокував: на фоні більшості літератури, чекаєш, щось типу і жили вони довго і щасливо і померли в один день, а тут щось зовсім інше... Проте розчарування не було в жодному слові, в жодній букві, все дуже влучне і до місця. Не хочу говорити про сюжет - це потрібно читати та й боюсь, що не втримаюсь і обов"язково видам найбільші секрети, але дещо всетаки хочеться відзначити:

• Дуже дякую за рекомендовану музику в кінці книги, дуже потішило)))
• Дуже дякую за просто незвичайну бурю емоцій під час читання (особливо за сцену з Фастум-гелем, сміялась до сліз і зачитувала в голос, правда чоловіча частина колективу не оцінила і не дуже зрозуміла, але це пусте)

Вчора дочитала я "Твердиню" Макса Кідрука!
Впевнена, що я найдовше читала її з усіх, хто читав) Ну - місяць може й більше (а? а ти зміг би так довго? м?). Просто роман такий, що відірватись від нього в принципі неможливо. А я, тренуючи силу волі, залишала книжку на роботі (спеціально, щоб хотілось іти на ту роботу і використовувати будь-яку вільну хвилинку, аби лиш почитати, що ж там далі з тими героями придумав зробити Макс Кідрук), не брала її із собою в дорогу (бо велика - то був аргумент такий), спеціально починала читати ще якісь книжки невеличкі (як от "БЖД" - то була перерва для "Твердині", щоб відволіктись), ну і те.де.
Так от. Я так розтягувала читання, що в мене вже аж складалось враження, немов то який серіал, де серії виходять одна на день чи й то рідше. А в голові вималювались всі деталі (один із героїв навіть набув образу одного мого знайомого, бо геть схожий. зовнішньо угу:))
Спершу я навіть думала й переживала, що Кідруку захочеться теж поїхати туди в Мадре-де-Діос, аби дослідити й переконатись, чи є насправді Твердиня, але потім перестала переживати, бо подумала - я б теж не проти (таке в голову прийде).
Місцями так аж, знаєте, страшно, але не сильно. Проте реалістично досить. А наприкінці... я звісно знала, що там буде щось таке аж аж і тому очікувала, але все одно. Ну ви зрозуміли, я так бачу по ваших очах :)
Загалом, враження гарні від книжки, навіть дуже. Єдине що - вловила подібність із "Ботом". Історія начебто зовсім інша, але структура (чи що) роману дуже подібна. Можна провести навіть аналогію деяких сцен з "Твердині" і "Бота". Але то вже таке певно. Враження від цього не зіпсувались.
А щодо того, що когось розчарував фінал (читала не один такий відгук і думала "що ж там вже таке?"), то тут абсолютно ніяких претензій до автора немає. Як на мене, фінал ще такий дуже навіть щасливий ("лігко атдєлалісь" як то кажуть). І дуже це сподобалось, ібо реалістичність прєвише всіво!
Щоправда знайшла в книжці кілька помилок і обкладинка мені не дуже, але то нічого. Книгу приємно і дуже дуже (дуже) цікаво читати. Сама історія так описана, що не лишається шансів і ти віриш, що все це правда і те, що Левко з Рівного не викликає ніяких сумнівів - я вчора ішла додому і думала про "Твердиню" і що тут, цими вулицями ходить (саме "ходить" в теперішньому часі) один із героїв цієї книжки. Таке приверзлося )

А що вже казати про післямову... ех, гарно написав, аж зворушливо. І плейлист хороший нічого не скажеш.
Коротше, рекомендую та й все. Читайте!
----------------
треба сказати, що це із тих книг, які хочеться дивитись. тому - давайте чекати фільм)
. і ще - дяка Максу Кідруку за такі книжки.

WOW! у меня просто нет слов от этого автора - мне хочется его читать, читать и читать! Более того, я горжусь тем, что Макс Кiдрук - современный украинский автор, и теперь у меня появилась возможность читать на родном языке с бооооооооольшущим наслаждением!

"Твердиня" - это совершенная противоположность от первопрочитанных "Подорожей на пуп Землі" Частина 1 та Частина 2 (здесь описывалось настоящее путешествие Макса и его друга на остров Пасхи в 2009 году

с их приключениями и непокидающим чувством юмора и оптимизма. К слову сказать, Макс Кидрук был первым зарегистрированным украинцем на о.Пасхи (ах, мечтаааа!)

"Твердыня" же, написанная в стиле технотриллера, это уже выдуманная история о поездке пятерых студентов во время своих каникул в Перу. Тут они отправляются на поиски Паитити и их совершенно не пугает, что оттуда никто еще не вернулся..
Мне очень жаль, что автор уготовил Семену такой финал, а Грэм, к моей неожиданности, в самый ответственный момент показал все свое мужество и благородство.

P.S.фото "украдена" со страницы Макса в соц.сети=)

Макс Кідрук - сучасний автор, що не просто дозволяє поринути у інші світи, взнати щось нове, а й оживляє рідну мову, додає їй легкості та щирості. Саме завдяки його старанням я змогла за пару років покращити свою українську у сто разів. І от такою чудовою, вільною мовою він написав книжку, що заворожила мене.
Я не читала її, довго відкладала на потім, чомусь мене зовсім не цікавили ніякі твердині, до пірамід і всього такого я відношуся досить спокійно - стоять собі, то й хай стоять. Але на презентації "НОІМ" у Кременчуці Макс так розповідав про Твердиню, що в мене мурашки по шкірі бігали. Саме тоді я задумалася над тим, як ті кляті твердині взагалі існують, хто їх побудував? Типу, багатотонні брили, які навіть стараннями сучасної техніки важко зрушити з місця, стали у правильний геометричний порядок і стоять там віками.
Ця історія про групку студентів, яким сеча ударила у мізки і вони захотіли поїхати собі шукати подорожей. Звичайна Франція, Іспанія, Монако їх вже, бачте, не влаштовує. І вони обрали одне з найнебезпечніших місць у Перу - непролазні джунглі, в яких кояться дивні речі, і у яких за деякою набутою інформацією і знаходиться не знайдена ще ніким таємнича твердиня.
Друзі (а чи друзі вони) вирушають у таємниче місце, де їх зустрічає просто неймовірна кількість перешкод. Спочатку їх ніхто не хоче везти по названим координатам, потім із одним із них стається лихо, через яке, доводиться робити крюк, а потім раз за разом їх спіткали халепи та різні знаки, що казали: не треба вам туди. Але коли це когось зупиняло? Так група знайшла ту саму твердиню, але вже не була дуже радісною.
Далі містичний трилер набуває ознак чи то бойовика, чи то кримінального трилеру, але цей перехід видався мені напрочуд доречним.
Книга манить за собою, від неї важко відірватися, ти сам собі вигадуєш, що там мало б статися далі, намагаєшься знайти відповіді на всі питання, що виникають як у студентів, так і у інших персонажів.
Я ставлю 5 із 5, але визначаю, що тупість студентів у книжках - набридле усім кліше. Якби я почула ті кляті барабани і змогла розшифрувати те послання - мене б вже як вітром знесло. Хоча й те, що відбувалося ще до подорожі, усі ті знаки... Чому ані Левко, ані Сьома не послухали своєї інтуїції, а вирішили просто комусь щось довести - чи власну хоробрість, чи авантюризм?

Спочатку сюжет розвивався не дуже динамічно, але те, що було далі, захопило мене на всі 100%.
Отже, зустрілися якось: чех, українець, росіянин, американець і японка..Стоп! Звучить, як початок якогось анекдоту :D Але, насправді, вони вирішили відправитися на пошуки міфічної країни, у якій, окрім безлічі загадок цивілізації, заховані купи золота та скарбів.
Не одна експедиція пробувала пробратися крізь джунглі, щоб відшукати славнозвісну Твердиню; не один відчайдушний дослідник палко бажав озолотитися і прославитися на весь світ.
Але така подорож рівнозначна самогубству. Здається, хтось прикладає усіх зусиль. щоб не пустити на незвідану землю непроханих гостей. На це неоднозначно натякають плоти, вкриті трупами з виколотими очима і понівеченими тілами. Це лякає всіх, окрім головних героїв цієї книги. Чи то в них вимкнувся інстинкт самрзбереження, чи то бунтівний характер проснувся, але вони кидають виклик долі і розпочинають свої неймовірні пригоди.

С первых страниц понимаешь, что книга будет просечена тайнами и загадками (таинственное исчезновение экспедиции Холбрука), что заставляет читателей изучать книгу дальше и проливать свет на все события. Сюжет способен заинтересовать многих, очень интересно автор переходит от одной сюжетной ситуации к следующей. Часто, после прочтения главы я отрывала глаза от книги и спрашивала сама себя: "Как так-то?!" и углублялась изучать сюжет дальше. Вы точно не соскучитесь, читая данное произведение.
Хочется подчеркнуть то, что в книге много интересных фактов о древних цивилизациях и руинах. Автор очень постарался, чтобы собрать столько интереснейшей и полезной информации для своего творения.
Язык, которым написана книга, это отдельная тема для восторга!) Современная лексика, жаргоны, иногда проскакивает нецензурщина, но! Это все делает чтение интересным, и запоминающимся и как никогда точно описывает все, что происходит по ходу сюжета.
Бесподобное произведение, я поражена! Особенно рекомендую обратить внимание на книгу украинским читателям, так как книга выполнена только в украинском варианте. Все таки не перевелись ещё современные украинские писатели, они способны удивлять не хуже классиков!