Поки я вгамував Веселуху, вона збила з ніг сера Фредеріка Сейлсбері, чи як його там, і він полетів сторч просто на виводок павичів.
— Тату, все справді так було? — якось спитав я його. — Все це правда?
— Авжеж, хай йому дідько… А втім, зажди… — Він скривився й потер рукою підборіддя. — Ні, синку, мабуть, не все, — признався він. — Щось схоже було-таки, але коли про одне й те саме розповідаєш багато разів, то мимохіть додаєш чогось, щоб виходило смішніше й цікавіше. Ні, я не брехав. Я просто розповідав кумедну історію. Це ж приємно — розважати людей. Смутку в світі й так вистачає.