Душа окаянна

Минали, танули у небутті нові днини, й життя проходило за ними, лишаючи за собою те, що ще вчора було дійсністю. А тепер поволі робилось минулим.

Це вже друга книга авторки, що потрапила до рук. Першою була Катерина. Проте, якось не посіла вона особливого місця в прочитаному. Бувають книги, після прочитання яких порівнюєш всі інші ще довгий час (так в мене було з Ірвіном Шоу «Люсі Краун» - коли пів року не могла «відійти» від сюжету і порівнювала все перечитане з нею).

В цій книзі присутнє ВСЕ – і кохання, і зрада, і батьківський підступ, і невдале заміжжя. Намішано, напхано, але читати можна. Ось тільки, кінець мені якийсь вже «перегрітий» вийшов. І ще, якось цікаво було читати про долю Марти, але після нападу на Батурин – зрозуміла, що авторка переграє.

Занадто якось накинуто шаблонів на фінал. Книга не зачепила. Прочитано, але не вразило.

Чи рекомендувати до прочитання?!? Я не братимуся, бо роблю свій вибір у бік класичної літератури.

А, проте, - спробую прочитати і третю книгу авторки. Для остаточного формування своєї думки про її творчість.

П.С. «Я тебе породив, я тебе і вб’ю!» - цитата з Тараса Бульби. От ніби має зачепити, а тут – просто виходить без родзинки. Занадто перенасичена книга.

Третій роман Дарини Гнатко, особисто для мене, щось середнє між "Катериною" і "Проклятою красою". Звичайний історичний роман про кохання без закрученого сюжету і з явним фіналом, але все ж є в ньому щось таке, що викликає інтерес до сюжету і затягує дочитати книгу до кінця. Можливо, життєвість історії та переплетення долі героїв із долями тодішніх і сучасних людей, точніше схожість певних моментів. Сильна і владна людина не може повірити в те, що колись стане безпорадною, що її вчинки зараз руйнують долі інших людей і її в тому числі, що нею керує егоїзм, пиха і жадоба влади та лише на смертному одрі всі ці вчинки будуть переосмислені і прийде щире каяття, але чи не пізно? Перше кохання здається вічним, справжнім та безкінечним, але це буває вкрай рідко і розуміння того що це була всього навсього солодка ілюзія приходить не відразу після втрати цього почуття. Ненависть і жадоба помсти - не найкращі порадники, але вони здатні міцно і мертвою хваткою утримувати свою жертву до виконання нею своєї чорної місії, а після відпускають, щоб та розбилась на маленькі шматочки від усвідомлення низькості своїх дій і вчинків. Добре, якщо знайдеться хтось хто відкриє очі на справжню суть людського існування і впустить промінь світла в темний морок серця. "Долю конем не об'їдеш" ще раз переконуєшся в правдивості народного прислів'я читаючи цей роман. Всі події і люди, які є в нашому житті не випадкові, навіть якщо завдають невимовного болю і частково намагаються вбити нашу душу, лише згодом ми можемо скласти пазл в суцільну картинку і зрозуміти для чого це все потрібно. Роман "Душа окаянна" вартий уваги, хоча б для того щоб ще раз осмислити важливі життєві цінності, життя і своє ставлення до ближніх, особливо до близьких людей. P.S.: якби ця історія була реальною закінчення було б не таким щасливим, добре що існують книги, які дарують віру в дива і забраковують розчарування.