Рецензия на книгу

• 

  ami00

  8 декабря 2018

  Незрозуміла шаблонність

  Минали, танули у небутті нові днини, й життя проходило за ними, лишаючи за собою те, що ще вчора було дійсністю. А тепер поволі робилось минулим.
  

  Це вже друга книга авторки, що потрапила до рук. Першою була Катерина. Проте, якось не посіла вона особливого місця в прочитаному. Бувають книги, після прочитання яких порівнюєш всі інші ще довгий час (так в мене було з Ірвіном Шоу «Люсі Краун» - коли пів року не могла «відійти» від сюжету і порівнювала все перечитане з нею).

  В цій книзі присутнє ВСЕ – і кохання, і зрада, і батьківський підступ, і невдале заміжжя. Намішано, напхано, але читати можна. Ось тільки, кінець мені якийсь вже «перегрітий» вийшов. І ще, якось цікаво було читати про долю Марти, але після нападу на Батурин – зрозуміла, що авторка переграє.

  Занадто якось накинуто шаблонів на фінал. Книга не зачепила. Прочитано, але не вразило.

  Чи рекомендувати до прочитання?!? Я не братимуся, бо роблю свій вибір у бік класичної літератури.

  А, проте, - спробую прочитати і третю книгу авторки. Для остаточного формування своєї думки про її творчість.

  П.С. «Я тебе породив, я тебе і вб’ю!» - цитата з Тараса Бульби. От ніби має зачепити, а тут – просто виходить без родзинки. Занадто перенасичена книга.

  5 понравилось

  454