Коли приходить темрява

Я не можу зрозуміти як "Коронацію слова" можуть отримати Макс Кідрук і Ксенія Циганчук водночас. Це ж небо і земля.
Я почну навіть не з самої книжки та її суті, а з мови. У своєму побутовому житті я використовую російську мову. бо так повелося у мене в сім'ї. Тому іноді я розмовляю доволі кострубато, а моя мова стала хоча б трохи кращою тільки після того, коли я почала читати Кідрука, адже його спокійний розмовний стиль - це саме те, як спілкуються звичайні люди українською. Так от. Тут цього нема вАААпщє. Ксенії Необхідно почитати більше української літератури, щоб зрозуміти, що люди так у нормальному житті не розмовляють, адже це схоже на погану гру акторів.
Сама історія стара як увесь світ. В одному місті України завівся маніяк, який потрошить жертву за жертвою, а міліція намагається його схопити.
Пані Ксенія, коли ви писали свою книжку, ви хоча б приблизно уявляли собі, що воно за тварина така - мєнт? Тому шо здається ніби ви про них чули лише з казок. Автор вирішила, що звичайні свідки ЛЕГКО можуть приєднатися до розслідування, вони будуть збиратися разом на кухні, пити чай і обговорювати деталі вбивств. Пані Ксенія, є така штука як таємниця слідства, а ще є люди, які виконують свою роботу. Я навряд чи захочу, щоб мою роботу виконувала прибиральниця, так у тут міліцейський ніколи не підпустить зайвих людей до справи.
Мало того, Ксенія, мабуть є шанувальницею творчості Дар'ї Донцової, бо тільки та описувала як людина з вулиці ходить по свідкам і витягує з них інформацію. Ксенія бере двох свої персонажів - дівчину і хлопця и відправляє їх до готелю збирати інфу про потенційного вбивцю, і ЗВИЧАЙНО Ж, їм видає усю потрібну інформацію адміністратор, а зверху ще, не дивлячись на те, що ці двоє співпрацюють з міліцією, дають ще й номер місцевої шльондри. Серйозно? Ксеніє, зайдіть у супермаркет та спробуйте дізнатися про реальний срок постачання курятини. Вас ТАМ швидше спалять та заб'ють камінням, аніж станется те, що ви описали у своїй книжці. Автор ніби плавала десь у хмарках, а не думала логічно.
Десь на початку книги ти розумієш хто ж той маніяк, дочитуєш і такий: серйозно? Кого ти намагалася здивувати таким поворотом сюжету? Ми це вже бачили де тільки могли, це ж ясно як білий день, ну йопсель-мопсель!
Короче кажучи, книжка маленька за обсягом, примітивна за сенсом і за мовою. Нікому б не радила її читати.
2 із 5.

Не можу сказати, що я є любителькою детективів, однак поставила собі за мету підкорити даний жанр. За книгу бралася без особливого ентузіазму, однак тільки почавши її читати - вже не змогла відірватися.
До самого фіналу я не здогадалася хто був убивцею. На протязі всієї історії у мене виникали підозри щоразу на рахунок іншої особи.
У книзі яскраво і досить детально описано психологію вбивці, мотиви, які штовхають людину на такий крок.
Читаючи книгу, мимоволі задумуєшся над тим, а як добре ти сам себе знаєш, а також чи знаєш ти своє оточення, чи можеш довіряти найближчим людям. І чесно кажучи, я не маю бажання перевіряти цю теорію на собі.
Книга цікава і захоплива, що б там не говорили. І, безумовно, вона заслуговує бути відзначеною нагородами різних рангів.

Детективів за своє життя перечитала чимало, особливо в юності, тому відверто скажу: не думала, що чимось здивуюсь, беручись читати цю книжку. Була впевнена, що ще в першій третині, максимум до половини - точно знатиму, хто вбивця. Та помилялась! Авторці таки вдалося здивувати.
Величезний плюс даного роману – вдало витримана інтрига. Практично до останніх сторінок лишається загадкою: хто ж убивця?! Читаючи, почергово підозрювала мало не кожного героя, котрий так чи інакше причетний до "справи маніяка".
Ще один великий плюс. Це не є класичний детектив. Тут – розкішна психологічна складова! Добре прописана психологія вбивці. А це ж цікаво, хіба ні? Чому людина вбиває іншу людину, що при тому відчуває, що думає... Тут усе те детально і цікавезно описано. До того ж, є вкраплення лекцій з психології та роздуми героїв над сутністю людини. Подруга головного героя захоплюється психоаналізом, відвідує лекції професора психології. Через своїх героїв авторка роздумує над людським "воно" та "над-я", що, за Фройдом, є усередині кожного з нас.
Так... насправді, ніхто з нас не знає, на що знатна наша психіка, психіка тих, хто поруч з нами, де та межа, за якою… далі хочеться процитувати: "…кожен з нас здатен будь-якої миті скоїти злочин. Навіть убивство. Адже ти ніколи не знаєш, коли "Воно" твого найліпшого друга переможе його "Над-я"…"
Якщо у вас досі є сумніви, чи читати цю книжку, то заради фіналу – мусите! Бо розв’язка цієї книжки – просто блискуча!
Ніколи не даю порад, але зараз таки дещо пораджу. Після того, як дочитаєте цю книжку – перечитайте її ще раз. Будете вражені, скільки підказок (від початку!) дає авторка, вказуючи на те, хто ж убивця! Читала уважно, проте за першим разом тих підказок не помітила...
І, звісно ж, читайте цю книжку, коли приходить темрява. Так цікавіше буде. Моторошніше... ;)