Королева пустелі

Такого безладу я ще ніколи не бачила: стільці, столи й дивани завалені документами, мапами, довідниками та статтями англійською, французькою й арабською мовами. За столом, заваленим горою документів, частина з яких перевалилася на килим, сиділа худорлява жінка, одягнута в коричневу сукню спортивного крою з трикотажного шовку. Коли вона підвелася, я помітила, що її фігура досі залишалася стрункою та граційною. Витончений овал її обличчя, чіткі лінії губ і щік, блакитно-стальні очі, ореол м'якого сивого волосся - таким було обличчя «вельможної пані». В її образі чи манері поведінки не було нічого спільного з потріпаним мандрівником. «Паризька сукня, мейферські манери». Ось такою була жінка, яка змушувала шейхів тремтіти!

З роками список її досягнень зростав, а з ним збільшувалась і кількість суворих вимог до майбутнього чоловіка - та що там, той список був нескінченним. Це мав бути привабливий і розумний мужчина, якого вона цінувала б більше за життя, освічений, принаймні не менше за неї; хоробрий, який міг би боротися, полювати й цитувати поезію, який прочитав великі книги цивілізації, володів іноземними мовами, високо цінував театр та Національну галерею; той, хто бував би вдома в Лондоні та в іноземному суспільстві; чоловік, який би багато подорожував, був знайомий зі знаменитими політиками та державними діячами, яких знала сама Ґертруда. Вона шукала справжнього героя - а чом би й ні? Зрештою, Ґертруда ж сама була героїнею.