Dubliners

Он стоял в сумраке прихожей, пытаясь разобрать, что же пел мужской голос, и всматриваясь в фигуру жены. В ее позе были грациозность и тайна, как если бы она была символом чего-то. И он спрашивал себя, чего же символом служит женщина, которая стоит на ступеньках в полутьме и вслушивается в отдаленную музыку. Будь он художником, он написал бы ее в этой позе. Мягкая голубая шляпа оттеняла бы бронзу ее волос на фоне окружающей тьмы, а темные полосы на платье оттеняли бы светлые. Он бы назвал картину «Отдаленная музыка», будь он художником.

Він нерухомо стояв у мороці зали, намагаючись вловити мелодію, і дивився на свою дружину. У її поставі крилися грація і загадковість, так, ніби вона була символом чогось. Він запитав себе, символом чого є жінка, яка стоїть у тіні на сходах і дослухається до віддаленої музики. Якби він був художником, то намалював би її у цій позі. Блакитний фетровий капелюшок підкреслив би бронзу її волосся супроти темряви, а темні вставки на її спідниці відтінили би світлі. "Віддалена музика" - так би він назвав ту картину, якби був художником.

Його гризли принципи власного життя; він відчував, що його вигнали зі свята життя. Здавалось, лиш єдина людина його покохала, а він відмовив їй у житті та в щасті, прирік її на безчестя, на ганебну смерть. Він знав, що розпростерті внизу біля стіни фігури спомтерігають за ним і чекають поки він піде. Він був нікому не потрібен; його вигнали зі свята життя. Він перевів погляд на сіру освітлену річку, що звивалась у напрямку Дубліна. За річкою він бачив, як зі станції Кінгзбридж петляє товарний поїзд, неначе черв'як з вогняною головою повзе крізь темряву, старанно та завзято. Він неквапно зник із поля зору, та у вуххах все ще напружено гудів локомотив, знову і знову повторюючи по складах її ім'я.

Вона вже подумала, що доведеться стояти у трамваї до Драмкондри, бо, здавалося, жоден з молодих чоловіків не помічає її, та літній джентельмен поступився місцем. Це був міцний пан у коричневому капелюсі; він мав квадратне червоне обличчя й сивуваті вуса. Марії здалося, що він виглядає, ніби полковник, і вона подумала, наскільки ввічливішим він був, аніж оті молодики, що просто втупилися поперед себе. Джентельмен завів із нею розмову про Переддень усіх святих і дощову погоду. Він припустив, що в торбі було повно речей для малечі, й зауважив, що так в має бути, дітлахам треба насолоджуватися життям, поки вони молоді. Марія погоджувалася з ним і підтримувала його стриманими кивками й мугиканням. Він був дуже люб'язним, і коли вона виходила на мосту через канал, то подякувала йому і вклонилася, а він також вклонився їй, трохи підняв капелюха і приємно усміхнувся, й поки вона підіймалася терасою, схиливши свою маленьку голівку під дощем, то думала, як легко впізнати справжнього джентельмена, навіть якщо той трохи й хильнув.

Ґебріел, спершись на лікоть, декілька хвилин без образи дивився на її сплутане волосся і напіввідкритий рот, дослухався до глибокого дихання. Тож в її житті була романтика заради неї помер чоловік. Йому вже мало боліло від того, яку жалюгідну роль він, її чоловік, зіграв у житті. Він дивився на неї, поки вона спала, так, ніби він і вона ніколи й не жили разом, як чоловік із дружиною. Його допитливий погляд надовго затримався на її обличчі й волоссі, і коли він подумав про те, якою вона була тоді, у часи своєї першої дитячої краси, дивний, дружній жаль до неї пройняв його душу. Він не зізнався би навіть самому собі, що обличчя більше не красиве, проте знав, що це вже не те лице, заради якого Майкл Ф'юрі кинув виклик смерті.