Чигиринський сотник

Михася виховав дід. Батьків він не знав. Ще немовлям проїжджі козаки врятували хлопчика від бісуркань, і привезли до двору старого Чурая. Так малий сирота знайшов сімʼю. Шкода, що ненадовго.
На хату, де Михась жив з новою родиною напали татари, і знищили геть всіх, дивом вижив тільки малий козак. Він і його відданий кінь поскакали у світи шукати кращу долю.
Ох і неспроста напали на дім Михася, і бісуркані хотіли звести малого зі світу теж не забави ради. Обраним був цей малий козаченько. Носив він на шиї диво невидане, таку собі ляльку, якою всяка нечисть прагнула заволодіти, Троянів ключ називається, - «темна була та лялька, мов земля, та як упало на неї світло, то засяяла вона мов сонце, аж очам боляче було дивитися.»
Слава про той ключ ширилась світом:
«Отсю ляльку створив колись Батько Троян на Заруб-горі… Взивають її Троянів Ключ, бо ним Господь воскресив білий світ, коли клятий Триглав усю землю на попіл обернув. У давніх пророцтвах мовиться, що приходитиме сей знак в Україну, коли над нею лихо зависне. Як з’явиться він, то весь світ зміниться…»
От і несе Михась цей ключ через всю Україну Україна — це найкраще місце на світі. Там ясні зорі й тихі води, на кручах там вишневі садки ростуть, а в берегах зеленіють левади… Лежить на ній благодать, бо подарував нам цю землю Господь
Що тільки не траплялося на його шляху: і світлі бісуркані, що віддано служили матінці Ладі, і відьми з підступними чарами, і росалки зі світлими душами, і темні душі зі світлими помислами, чорти, дідьки, і всяка нечисть. Оживали легенди, розступалися води Дніпра, летіли з неба вогняні дракони, повзали по землі всякі гади. Травили Михася, пускали стрілу до самого серця, топили його у бурхливих водах, і навіть спалити хотіли, як жертвоприношення.
Та хлопець упевнено йшов до мети. Не сам звичайно. Допомагали йому сили небесні, і всі, кому небайдужа була ненька Україна. А в першу чергу батько його названий, характерник Обух із Січі, який і взяв Михася своїм джурою.
Чи ж дойшли вони? Чи справдилось віщування?

Це щось неймовірне! Такого я ще не читала, це точно. По жанру - епічне фентезі, але окрім цього тут ще стільки всього: казки, легенди, міфи, пісні і вірші, релігійні оповідки, історія, і навіть психологія з філософією. Містика поруч з реальними особистостями, казка в парі з фентезійними сюжетами. Вражає.

KillWish
12/13

Перевод

Михась был воспитан дедушкой. Он не знал своих родителей. Ещё младенцы, проезжие козаки спасли мальчика от бисуркань, и привезли во двор старого Чурая. Вот и нашёл , маленький сирота семью. Жаль, ненадолго.
На дом, где Михась жил с новой семьей, напали татары, и уничтожили всех, чудесным образом спасся только маленький козак. Он и его преданная лошадь ускакали по неровным дорогам в поисках лучшей судьбы.
Ох и не зря напали на дом Михася, и бисуркани хотели сжить его со свету не забавы ради. Этот маленький козак был избран. Носил он чудо на шее, эдакую ​​куклу, которой всякая нечистота стремилась завладеть, Троянов ключ она называется, «чёрная была та кукла, словно земля, но как упал на неё луч света, засияла, словно солнце, даже глазам смотреть больно.»
Слава этого ключа распространилась повсюду:
"Эта кукла когда-то была создана Отцом Трояном на Заруб -Горе ... Называют её Троянским ключом, потому что Господь воскресил мир, когда проклятый Триглав всю землю на пепел обернул. Древние пророчества говорят, что этот знак придет в Украину, когда зло будет зависать над ней. Как он появится, весь мир изменится ... »
Вот и несёт Михась этот ключ через всю Украину Украина - лучшее место в мире. Там ясные зори и тихие воды, на скалах там растут вишнёвые сады, и на берегах зеленеют поля. Лежит на ней, потому что эту землю подарил нам сам Господь
С чем только не пришлось столкнуться на пути: и светлые бисуркани, которые преданно служили Матери Ладе, и ведьмы с коварной магией, и русалки со светлыми душами, и тёмными душами со светлыми помыслами, дьяволы, черти и всякая нечисть. Оживали легенды, расступались воды Днепра, летели с неба огненные драконы, ползали по земле всякие гады. Травили Михася ядами, пускали стрелу в самое сердце, топили в бурных водахю даже сжечь хотели, как жертвоприношение.

Но парень уверенно шёл к цели. Не сам конечно. Помогали ему силы небесные, и все, кому небезразлична была ненька Украина. А в первую очередь отец его названный, характерник Обух из Сечи, который и взял Михася своим джурой.
Дошли ли они? Сбылось ли предсказание?

Это что-то невероятное! Я ещё не читала подобного в украинской литературе, это точно. Согласно жанру - эпичное фэнтези, но, кроме того, здесь столько всего: сказки, легенды, мифы, песни и стихи, религиозные притчи, история страны и даже психология с философией. Мистика рядом с настоящими личностями, сказка с фэнтезийными сюжетами. Впечатлена!

Два роки тому, коли я випадково дізнався про те, що виходить нова книга Леоніда Кононовича, перша думка яка вистрілила в голові: “О, боги! Де її можна придбати?!”. Така досить безапеляційна реакція була сформована в моїй підсвідомості задовго до виходу книги “Чигиринський сотник”. Ледь не за десятиріччя, коли до моїх рук вперше потрапив шедевр (без перебільшень) сучасної української прози – “Тема для медитації”, свої враження від прочитаного висловив лаконічно у власному блозі:

“Неймовірна книга! Ще одна з тих, за які я буду тримати кулачки і всіляко сприяти, щоб її колись екранізували.
Глибокий, багатошаровий сюжет, який сплітається з теперішнім і минулим, з містичним і буденним, історія людей і Вкраїни зі вкрапленнями містики, психології і любові ... трагедія цілого народу, в образі, в очах і духовній боротьбі однієї людини. Дуже рекомендую!"

То ж уявіть, коли ти з року в рік чекаєш від пана Леоніда, якщо не щось подібне, то хоча б просто нове авторства Кононовича, то новина про “Чигиринського сотника” ледь не призвела до спазму в моїй голові на радощах та запустила нестерпний процес очікування.

Якщо я не помиляюся, видавництво “Фабула” лише тільки но репрезентувало себе і “Чигиринський сотник” став однією з її перших новинок. А я, хочеться думати, першим хто зробив передзамовлення нової книги пана Леоніда )

“Чигиринський сотник”, як досить вичерпно розповідає нам анотація до книги, – це гостросюжетна оповідь про маленького козака, що немов зринув із надр стародавньої легенди, безтурботного мандрівника в нетрях язичеської демонології, і в той самий час лицарський роман, «козацьке фентезі», де національна традиція перегукується із чужоземними містичними практиками, а чудове багатство мови сполучається з бойовою динамікою історичної саги. Це по-справжньому екстремальне читання, несподіваний і гострий погляд на наше минуле й «український мир».

Мої враження можна окреслити одним словом - “захоплення”! Подібні відчуття мене переповнювали в ті далекі часи, коли я “ковтав” твори Толкіна, змушуючи себе відірватися від книги, щоб вже за північ йти до сну.

Як і всесвітньо відомого героя діда Толкіна, малий козак Михась розпочинає свою подорож зовсім ще недосвідченим юнаком, у голові якого рояться купа питань, які він небезуспішно видобуває у свого поводиря, такого собі запорізького Гендальфа-характерника - козака Обуха. Ось один з чудово оформлених та з гумором діалогів перед снов малого козака та досвідченого характерника:

– … Не вмирає людина, то лише те шо йде в землю, а Душа ж безсмертна! Летить вона до синього моря, а там пливає коло берега святий Миколай. Садовить він її у човна та й везе на той бік синього моря, а там коло брами ув Ир Господній стрічає ії святий Петро, Дажбожий воротар...
– Та й що? (Михась)
– Та й одчиняє браму і пускає душу до Иру зеленого, а там на престолі сидить матер божа, пречиста Лада.
– Еге, та й що?
– І там вона ото літає. . .- пробурмотів крізь сон характерник.
– І літає, і що?
– Та й нічого. ..
– Як це Нічого? А Далі що, га? – Михась прислухався, та почув тільки хропіння. - Обуше, Обуше … Що ж далі?
– А хтозна... – проварнякав крізь сон Обух.
– Як це хто зна?
– А отак...

І так далі, і в такому ж дусі ))

Подорож головного героя насичена яскравими та небезпечними пригодами, які виховують і зрощують в малому козакові Героя з великої літери “М”. Так, зустріч з росалками, які у погоні здерли з малого одяг та мали намір роздерти нашого героя на ремені, призводять до утихомирення нечистих, але красних дівок:

– На, - каже. (одна з росалок) – Вдягай.
А михась у боки взявся й губу закопилив
– А це я їх скидав чи що? – питає. – Хто здер, той нехай і надіває! І хутко мені, поки я ще добий!
Блимнупа на нього та дівка очима, але скорилася: підійшла та й присіла перед ним. Мокрі шаровари аж попотіпи, поки Михась ноги у хопошви просовував, а росалка натягувала їх на нього та поправляла кругом, мизкаючи цицьками йому по ногах та гаряче дихаючи у живіт. Аж як очкур зав’язапа на ключки, то випростапася і відступити вже було хтіла назад, коли ж малий козак і каже:
– Ану стій, чортове зілля!
Та й простягнув руку і провів їй долонею нижче спини.
– Що ти робиш, хлопчику?! – витріщила на нього очі росалка. – Малий ти ще дівчат мацати!
– Та кому ти треба, щоб тебе мацали! – каже Михась. Як чортяка, то холодна срака, – а се ж, бачу, тепла! – І знов рукою провів. – Еге, ще й гаряча, мо груба...

Не дивлячись на те, що я вже дещо переріс історії на кшталт “про гобіта”, мене книга захопила на години і дозволила ще раз пережити емоції схожі з тими, які свого часу переповнювали мене підлітка в подорожах Середзем’ям. “Сотник” насичений не тільки захопливими мікро історіями, але й автентичним гумором та місцевою нечистю, про які не знають навіть ті, хто такими речами цікавиться. Український колорит, гумор та всіляке падло збагачують світ України часів козацтва та дозволяють черговий раз переконатися, що наша культура та автентика не менш багаті ніж “за парканом”. Дякую!

Якщо вас впер свого часу “Гобіт”, “Відьмак” і тому подібні походеньки місцями цікавими і небезпечними, книга “Чигиринський сотник” знайде приємний відгук у вашій голові та серці. Рекомендую!

P.S. Якщо вам книга сподобається, раджу звернути увагу на не менш захопливу роботу - “Іван Сірко” Марії Морозенко, що видавалася і перевидавалася у Видавництво Старого Лева. Прекрасна!