Рецензия на книгу

• 

  Dante_Sinner9 июля 2018 г.

  Подорож, яка ніколи не закінчується

  Два роки тому, коли я випадково дізнався про те, що виходить нова книга Леоніда Кононовича, перша думка яка вистрілила в голові: “О, боги! Де її можна придбати?!”. Така досить безапеляційна реакція була сформована в моїй підсвідомості задовго до виходу книги “Чигиринський сотник”. Ледь не за десятиріччя, коли до моїх рук вперше потрапив шедевр (без перебільшень) сучасної української прози – “Тема для медитації”, свої враження від прочитаного висловив лаконічно у власному блозі:

  “Неймовірна книга! Ще одна з тих, за які я буду тримати кулачки і всіляко сприяти, щоб її колись екранізували.
  Глибокий, багатошаровий сюжет, який сплітається з теперішнім і минулим, з містичним і буденним, історія людей і Вкраїни зі вкрапленнями містики, психології і любові ... трагедія цілого народу, в образі, в очах і духовній боротьбі однієї людини. Дуже рекомендую!"

  То ж уявіть, коли ти з року в рік чекаєш від пана Леоніда, якщо не щось подібне, то хоча б просто нове авторства Кононовича, то новина про “Чигиринського сотника” ледь не призвела до спазму в моїй голові на радощах та запустила нестерпний процес очікування.

  Якщо я не помиляюся, видавництво “Фабула” лише тільки но репрезентувало себе і “Чигиринський сотник” став однією з її перших новинок. А я, хочеться думати, першим хто зробив передзамовлення нової книги пана Леоніда )

  “Чигиринський сотник”, як досить вичерпно розповідає нам анотація до книги, – це гостросюжетна оповідь про маленького козака, що немов зринув із надр стародавньої легенди, безтурботного мандрівника в нетрях язичеської демонології, і в той самий час лицарський роман, «козацьке фентезі», де національна традиція перегукується із чужоземними містичними практиками, а чудове багатство мови сполучається з бойовою динамікою історичної саги. Це по-справжньому екстремальне читання, несподіваний і гострий погляд на наше минуле й «український мир».

  Мої враження можна окреслити одним словом - “захоплення”! Подібні відчуття мене переповнювали в ті далекі часи, коли я “ковтав” твори Толкіна, змушуючи себе відірватися від книги, щоб вже за північ йти до сну.

  Як і всесвітньо відомого героя діда Толкіна, малий козак Михась розпочинає свою подорож зовсім ще недосвідченим юнаком, у голові якого рояться купа питань, які він небезуспішно видобуває у свого поводиря, такого собі запорізького Гендальфа-характерника - козака Обуха. Ось один з чудово оформлених та з гумором діалогів перед снов малого козака та досвідченого характерника:

  – … Не вмирає людина, то лише те шо йде в землю, а Душа ж безсмертна! Летить вона до синього моря, а там пливає коло берега святий Миколай. Садовить він її у човна та й везе на той бік синього моря, а там коло брами ув Ир Господній стрічає ії святий Петро, Дажбожий воротар...
  – Та й що? (Михась)
  – Та й одчиняє браму і пускає душу до Иру зеленого, а там на престолі сидить матер божа, пречиста Лада.
  – Еге, та й що?
  – І там вона ото літає. . .- пробурмотів крізь сон характерник.
  – І літає, і що?
  – Та й нічого. ..
  – Як це Нічого? А Далі що, га? – Михась прислухався, та почув тільки хропіння. - Обуше, Обуше … Що ж далі?
  – А хтозна... – проварнякав крізь сон Обух.
  – Як це хто зна?
  – А отак...

  І так далі, і в такому ж дусі ))

  Подорож головного героя насичена яскравими та небезпечними пригодами, які виховують і зрощують в малому козакові Героя з великої літери “М”. Так, зустріч з росалками, які у погоні здерли з малого одяг та мали намір роздерти нашого героя на ремені, призводять до утихомирення нечистих, але красних дівок:

  – На, - каже. (одна з росалок) – Вдягай.
  А михась у боки взявся й губу закопилив
  – А це я їх скидав чи що? – питає. – Хто здер, той нехай і надіває! І хутко мені, поки я ще добий!
  Блимнупа на нього та дівка очима, але скорилася: підійшла та й присіла перед ним. Мокрі шаровари аж попотіпи, поки Михась ноги у хопошви просовував, а росалка натягувала їх на нього та поправляла кругом, мизкаючи цицьками йому по ногах та гаряче дихаючи у живіт. Аж як очкур зав’язапа на ключки, то випростапася і відступити вже було хтіла назад, коли ж малий козак і каже:
  – Ану стій, чортове зілля!
  Та й простягнув руку і провів їй долонею нижче спини.
  – Що ти робиш, хлопчику?! – витріщила на нього очі росалка. – Малий ти ще дівчат мацати!
  – Та кому ти треба, щоб тебе мацали! – каже Михась. Як чортяка, то холодна срака, – а се ж, бачу, тепла! – І знов рукою провів. – Еге, ще й гаряча, мо груба...
  
  Не дивлячись на те, що я вже дещо переріс історії на кшталт “про гобіта”, мене книга захопила на години і дозволила ще раз пережити емоції схожі з тими, які свого часу переповнювали мене підлітка в подорожах Середзем’ям. “Сотник” насичений не тільки захопливими мікро історіями, але й автентичним гумором та місцевою нечистю, про які не знають навіть ті, хто такими речами цікавиться. Український колорит, гумор та всіляке падло збагачують світ України часів козацтва та дозволяють черговий раз переконатися, що наша культура та автентика не менш багаті ніж “за парканом”. Дякую!

  Якщо вас впер свого часу “Гобіт”, “Відьмак” і тому подібні походеньки місцями цікавими і небезпечними, книга “Чигиринський сотник” знайде приємний відгук у вашій голові та серці. Рекомендую!

  P.S. Якщо вам книга сподобається, раджу звернути увагу на не менш захопливу роботу - “Іван Сірко” Марії Морозенко, що видавалася і перевидавалася у Видавництво Старого Лева. Прекрасна!

  9

  506