Що ховається у сутінках

Я уже сравнивал Кинга с продавцом в Макдональдсе. А тут так много фастфуда, в этом сборнике, так что его можно сравнить с пачкой чипсов. Есть крупные чипсы, полностью в перце и приправах - это рассказы Стивена Кинга "Летний гром" о том как мужчина проживает свои последние дни в постапокалиптическом мире в компании с собакой и больным стариком, как в какой-то момент, государства просмотрели "Поворот мертвеца".

"Одиночный полет" (не буду писать авторов, которые мне неизвестны, бесполезное это занятие, все равно забуду сразу после прочтения, ведь это всего лишь чипсы) про двух смертельно больных стариков, которые только заболев могут помочь кому-то реально. Ну и рассказ "Собрание рассказов Фредди Протеро" Питера Страуба, он даже напомнил мне Борхеса с его предисловием к несуществующей книге. Есть чипсы маленькие, есть те, на которые приправ и перца пожалели, есть просто воздух в пачке. Но в общем и целом, это приятно прочитать и легко забыть. Такой стандартный американский фастфуд. Угощайтесь...

Хорошо

Вирішила прочитати щось з жанру містики, горору - п'ятниця 13-ого все-таки, коли, як не в цей день. І заразом поставити галочку біля пункту "Збірка оповідань".
Коли взялася до збірки "справжніх жахіть", завдання яких "полоскотати нерви", які "позбавляють сну" і які треба читати "при ввімкненому світлі", як запевняється в анотації, то сподівалась, що ці оповідання наженуть обіцяного містичного жаху, того, при якому здригаєшся від кожного несподіваного звуку, і коли навіть суцільна тиша починає лякати. Ага, розбіглась.
Оповідання хороші (хоча й не всі, а лише декілька), але називати їх жахіттями, що позбавляяють сну - перебір або вдалий рекламний хід. Адже коли дивишся на обкладинку і читаєш такі гучні слова, то очікуєш відповідного змісту. Якась кажаноподібна тварюка (чи велика їх кількість), яка видряпується зі сільського нужника і лускає людей, як горіхи; потім птахоподібні тварюки, які теж ласують людятиною; ще якась істота із залізяччя, зомбі... Монстри-шмонстри... Змінили би пластинку. Знаю: я би заспівала іншої, якби щось таке побачила вживу, і, може, то моя проблема, що я не бачу тут чогось страшного. Насправді жахіття в оповіданнях й справді є - радіація, війна, рак... Просто це зовсім не те, що я очікувала. Обкладинка, анотація, навіть назва ("Що ховається у сутінках") - усе це виявилось для мене оманливим. Можливо, єдине оповідання, від якого стало дещо моторошно, читаючи яке, у мене пройшов легкий холодок поза спиною, було оповідання Бентлі Літтла "У кімнаті", а саме те, що ховалось у кімнаті. І ніяких монстрів.

13.01.17

Суть: это сборник страшных рассказов - некоторые причём от довольно именитых писателей вроде Кинга или Бентли Литтла.

Так вот. Я вообще люблю ужасы, местами даже очень. Но этот сборник... В предисловии составитель говорит, что у него свой журнал со страшными рассказами, и на юбилей этого самого журнала он отобрал лучшие и оформил их в книгу. Ну, знаете. Если это лучшие, то я боюсь представить остальные. Потому что сборник этот - муть и неадекват. Причём я даже не знаю, что больше. И не представляю, что из этого должно было быть ужасами. Будет зомби-апокалипсис, будут пернатые люди, будет даже рассказ про какую-то престарелую вебкамщицу - а ужасов не будет.

После каждого рассказа в голове у меня крутилось: «Что за хрень я только что прочитала?». На фоне остальной кучи этого самого был только один вменяемый рассказ - про комнату. И то - только потому, что он настолько странный, что аж занятный. В остальном - не беритесь.