Сложно написать рецензию на столь краткое произведение, не заспойлерив сюжет, так что терпите) Этот рассказ - о мальчике, которого посетила страшная мысль, что все взрослые пытаются его отравить. И не только его, но и всех детишек. Причем отравить не в прямом смысле слова, нет. Ребенок осознал, что родители кормят своих отпрысков едой, чтобы те быстрей росли и развивались физически. Ребенок осознал, что учителя рассказывают им огромное количество фактов, чтобы дети быстрей взрослели и развивались умственно. Если задуматься, взрослые постоянно что-то требуют от детей: в пять лет ты уже должен читать/писать/считать; в десять лет прекрати играть в куклы/лазать по деревьям/прыгать по гаражам; в пятнадцать вообще пора задуматься о будущей профессии!

— Не понимаешь! — крикнул я. — Мы играем, бегаем, едим, а они в это время незаметно для тебя делают так, чтобы ты думал по-другому, поступал по-другому и даже двигался по-другому. И вдруг, пожалуйста — в один прекрасный день ты перестаешь играть и сам начинаешь все время о чем-то думать и тревожиться!

Понимаете, герой рассказа оказался прав - взрослые травят детей этим своим "взрослением". И никуда от этого не деться...

І знову оповідання присвячене дитинству. Обожнюю такі твори!

Хлопчик, герой твору – просто диво, адже зміг зрозуміти цінність дитячих років, проживаючі саме ці роки. Хіба багатьом таке вдається?!

Ось ти граєшся, бігаєш, їси, а вони весь час нишком заморочують тебе, щоб ти й думав інакше, й поводився інакше, й навіть ходив інакше. А потім раптом настає день, коли ти кидаєш усі ігри й починаєш чимось клопотатися!

Його намагання не допустити цього, виглядало кумедно, звісно, по дитячому, і, дуже мило.

Роки дитинства відбилися в мені, як відбивались у м'яких сланцях доісторичні живі організми. А містер Джордан хотів стерти, загладити ті відбитки. Так, щоб зрештою всі мої переконання й уявлення безповоротно згинули. Моя мати змінювала моє тіло їжею, містер Джордан впливав на мою свідомість словами.

Однак "одної неминущої весни" він зрозумів, що є дещо, заради чого можна пожертвувати своїм безтурботтям – це кохання.