Рецензия на книгу
Однажды, в дни вечной весны
Рэй Брэдбери
Аноним17 октября 2013 г.І знову оповідання присвячене дитинству. Обожнюю такі твори!
Хлопчик, герой твору – просто диво, адже зміг зрозуміти цінність дитячих років, проживаючі саме ці роки. Хіба багатьом таке вдається?!
Ось ти граєшся, бігаєш, їси, а вони весь час нишком заморочують тебе, щоб ти й думав інакше, й поводився інакше, й навіть ходив інакше. А потім раптом настає день, коли ти кидаєш усі ігри й починаєш чимось клопотатися!Його намагання не допустити цього, виглядало кумедно, звісно, по дитячому, і, дуже мило.
Роки дитинства відбилися в мені, як відбивались у м'яких сланцях доісторичні живі організми. А містер Джордан хотів стерти, загладити ті відбитки. Так, щоб зрештою всі мої переконання й уявлення безповоротно згинули. Моя мати змінювала моє тіло їжею, містер Джордан впливав на мою свідомість словами.Однак "одної неминущої весни" він зрозумів, що є дещо, заради чого можна пожертвувати своїм безтурботтям – це кохання.
984