Карби і скарби: Посвіт карпатського світу

Твори Мирослава Дочинця знають і люблять по всьому світу! На сторінках своїх книжок він шукає відповіді на одвічні питання, що близькі кожному: хто ми, для чого прийшли в цей світ, куди йдемо. Ви доторкнетеся до споконвічної мудрості українського народу, яку зберігають Карпатські гори, віднайдете ту одвічну гармонію, що є основою нашого існування на землі. Ця книга — неспішна дружня оповідь про відчуте й спостережене, пережите й побачене. Мозаїка образів підкуповує своєю щирістю, простотою й му...

Жанры

Рейтинг LiveLib

4,6

29 оценок

5
66%
4
31%
3
3%
2
0%
1
0%

Ваша оценка

Прочитали 32Хотят прочитать 34

Рецензии

Аноним5 марта 2016 г.
Я очень люблю Карпаты. Как и во всех горах, в них есть волшебство и своя особая атмосфера, но в то же время они не пугают, а наоборот - очень уютные и даже какие-то домашние. В детстве я каждый год ездила в Карпаты в летний лагерь, и так легко было представить, что вон за тем большим валуном прячется мавка, в ледяной воде живет водяной, а когда поднимаешься на гору, то стоит лишь свернуть с дорожки, как попадёшь в волшебную страну.
Эта книга - набор коротких рассказов про жителей Карпат. Рассказы совершенно не связаны между собой, но каждый пропитан вековой народной мудростью, читаешь про этих людей и просто видишь за их спинами тени предков. Простая жизнь со своими нехитрыми радостями, но очень добрая и светлая, навевает смутную ностальгию. А старые фотографии на страницах книг помогают лучше погрузиться в ту самую атмосферу повседневной жизни в горах, которую автору и без того удалось хорошо передать.
Читать далее
15
1,4K
Аноним23 мая 2016 г.
Це не книга, а справжні чаклунські чари. Цілющі, але часом гіркі - як мед, як чай з гірських трав, як життя... Як отой скарб, що заховано глибоко в душі, ті незабутні карби, як той світ, до якого я, може бути, коли-небудь знайду дорогу.
6
663
Аноним16 апреля 2020 г.
КНИГА МИРОСЛАВА ДОЧИНЦЯ "КАРБИ І СКАРБИ»
вийшла друком у 2015 році.
Книга, немов оклик у натовпі. Вона схожа і на випадковий погляд, і на тиху мелодію, на щось, втаємничене і до болю знайоме.
Якимось відчуттям справжності віє з її сторінок.
А ще більший колорит справжності дають світлини із життя карпатців.
Тканина книги плететься із оповідань, що ілюструють життя трудівників, «правильне» життя.
Але тези ці без штучного моралізму, а яскраві та живі. А часом навіть вражаючі.
Я не критик, не науковець і не публіцист, але назвала б Мирослава Дочинця найбільш глибинним та народним з сучасних українських митців живого художнього слова.
Деталі побуту селян назбирані та вимальовані з неприхованою любов’ю та повагою.
Книга знайомить нас з цілим світом карпатської людини.
Світом реальним, предметним, та духовним.
Герої його нарисів – звичайні люди, працьовиті, вправні, цілісні.
Вони бережуть свої першовитоки, свій «дивний, заповіданий, зачарований світ під небесним куполом».
Найбільше сподобалися оповідання «Камінь терпіння» та «Пташка-домашка».
Праця цих людей - це і подвиг, і спосіб життя.
Смиренність – як світовідчуття Людини на Землі.
Мудрість – як нагорода за чесне життя.
Дуже розважлива, красива і приємна українська книга!
Читать далее
5
367

Все рецензии

Цитаты

Аноним27 мая 2016 г.
Коли ми сягнемо кінця свого тривку, єдине, що матиме якусь вагу, - се та любов, яку ми віддали й дістали. У своїй подорожі в наступний світ єдине, що ми зможемо взяти з собою, - се любов. Єдина річ, яку залишимо в сьому світі, - се любов. Якщо її немає, то померлі забуті ще до смерті...
2
1,4K
Аноним16 апреля 2020 г.
«- То біль любови. Не треба боятися його. Се радше дар, як напасть… Любов не лише пушить, але й сушить… Не так, як инших? Звідки ти знаєш про иншу душу?! Ніхто достеменно не занє про те, що може бути між двома. Якщо се правдиве, воно в кождого особливе… Не бійся дитино, ні на кого не зважай, ніхто не в силах порушити чару вашого світу, крім вас самих…»
1
401
Аноним16 апреля 2020 г.
«Хати Матвій не ставив, не будував, а вивершував. Утверджував стінами захист і спокій. Як будується корабель для далекого плавання, так і людське житло для довгого життя роду. Хата, як і людина, мала стояти лицем до сонця, спиною до вітру. Вона й схожа була на жінку. На розповнену, порідну жінку, готову пригорнути до лона доброжиток світу. Вона радо приймає пожильця, як мати дитину. Перед і зад хижі були ширшими за тулуб, поріг високий, а одвірки низькі, аби входило туди лише чекане. Вікна пропускали скупе світло й стерегли цінне тепло. Пройми в них маленьки, аби ти зсередини бачив усе і всіх, а тебе – ні. Аби тут було затишно й безпечно людині, як звірині в лігві й птиці в дуплі… »
Читать далее
1
190