Все те незриме світло

Разве мы не все полукровки? Половина крови от мамы,  половина от папы?

Ми живемо у виняткові часи.

В замкнутой системе энтропия не уменьшается. Всякий процесс необратимо затухает

Однако семилетний Вернер счастлив. Он очень малорослый, у него торчащие уши, звонкий голос, а волосы такие белые, что встречные останавливаются в изумлении. Белые как снег, как молоко, как мел. Цвет, в котором нет цвета.

«Живи верно, сражайся храбро, умри смеясь»

«Благополучие зависит от свирепости. Если у ваших разлюбезных бабулечек есть чай с печеньем, то лишь благодаря вашим кулакам!»

Есть горе, которое невозможно унять

- Я спас её лишь для того, чтобы услышать, как она умирает

Хлопець думає про старих збіднілих шахтарів, яких він бачив у Цольферайні, що годинами непорушно сиділи на стільцях чи перевернутих ящиках, чекаючи смерті. Для таких людей час - це вода, що на їхніх очах повільно витікає з бочки. "А насправді, - думає він, - час - це сяйливе озерце, яке несеш у долонях. Треба його з усіх сил захищати, берегти, старатися на пролити й краплі".

Скільки ці нестерпні миті тривають для Бога? Трильйонну часточку секунди? Саме життя будь-якої істоти - це крихітний спалах у бездонній темряві. Оце і є свята правда.