Карбід

Чим особисто мені сподобалася ця книга, так це тим, що насправді тут є декілька літературних вимірів, в яких можна довго копирсатися.

Почнімо з того, що назва «Карбід» є посиланням на «Кандід або Оптимізм» Вольтера. Причому автор сам в книзі згадує цю повість та її сюжет, таким чином дещо викриваючи первинну ідею твору. Якщо ви читали «Кандід», то знайдете багато аналогій в книзі Любки. Назви розділів теж відправляють нас до «Дон Кіхота», одному з найкращих романів європейської літератури.

І якщо провести паралелі між «Карбідом» Любки «Кандідом» Вольтера та «Дон Кіхотом» Сервантеса, то стане очевидно, що це знову ж таки рефлективна критика нашої паскудної дійсності, але через її найбільш розважальну, а отже запам’ятовну форму — висміювання. Тож я би визначив жанр «Карбіда» як філософсько-іронічну повість, а такі книги завжди цікаві, бо вони і розважають під час читання, і дають багато їжі для роздумів.

Для тих хто не знає,що таке контрабанда і чи поширене в нас таке явище ця книга стане просто джерелом нових знань. Книга розповідає про короткий відрізок життя посереднього українського вчителя історії.Здавалось,нічого особливого,але Михайло Олексійович Чвак з першого ж розділу вражає нас своєю винахідливістю.Наш герой називає себе Тисом за прикладом імператора Тиберія.Варто додати те,що з самого початку ми бачимо ,що герой любить те чим займається.В душі і насправді він-справжній патріот.
В головного героя з’являється геніальна ідея,збудувати підземний тунель за допомогою якого українці інтегрують в Європу.Точно не пригадаю,але один з героїв сказав про це так:"Все в нас якось неправильно,навіть євроінтеграція через дупу".Цією геніальною ідеєю Тис ділиться з своїм шкільним другом Ікаром.Вони починаєть збирати людей які будуть втілювати задум в реальність.
Сподіваюсь,що ви не подумалм,що все так безхмарно і прекрасно.Компанйони вирішують використовувати тунель,переслідуючи свою мету,а Тиса відсувають на задній план.
Щодо самого стилю написання автора і речей які він вмістив у книгу,то я цілком задоволена.Ви знайдете багато історичних довідок(логічно,бо ж герой-історик).Також мені страшено сподобалось,що практично в кожного героя є своя окрема історія і таким чином ми в уяві малюємо повну картину книжкового світу.
Протягом твору ви зможете прослідкуавти які стосунки в головного героя з дружиною.І я просто мушу на цьому звернути увагу,бо кінець книги різко змінить вашу думку про цю пару.
Гріх не сказати,що книга пронизана добірними жартами та різноманітними видами алкогольних напоїв
Особисто від себе можу сказати,що книга мені сподобалась і я,мабуть, радила її прочитати кожному.Як і було сказано в анотації ця книга для найширшого кола читачів.

Любка знову підкорив мене, уже вдруге. Влучно, злагоджено, дотепно та ідеально сатирично.
⠀
Книга, з якої можна було би посміятися, якби не хотілося плакати. Власне, сміятися виходило часто (найбільше мене підкорили чарочки з гербом України з одної сторони й зірочками Євросоюзу з іншої, а також акваріум з квашеними помідорчиками), а плакати від того, що описане в книзі - це гіперболізоване зображення нашої з вами дійсності.
⠀
"Карбід" написаний невдовзі після Євромайдану, у ньому рефреном звучить тема євроінтеграції, але як сатирично прописана! Взагалі Любка майстерно стібеться над корумпованістю, бажанням поживитися, контрабандними схемами і прагненням будь-яким шляхом потрапити до омріяного Євросоюзу, хай навіть нелегально.
⠀
Певно, що "Карбід" - алюзія на "Кандід або Оптимізм" Вольтера (зрештою, автор сам згадує цей твір у тексті, підштовхуючи у потрібному напрямку). Назви розділів дуже схожі на донкіхотовські, а повна назва роману - "Карбід або Неймовірні трагікомічні пригоди однієї шляхетної людини і цілої зграї мерзотників, які дерлися через кордон водою, небом і суходолом, аж змусили героя опинитися підземному царстві тіней". Це
також є ключами до прочитання.
⠀
Читайте у "Карбіді" про те, як "Тис був щасливий, адже доля дала йому шанс. Хтось міг би й справді повірити в правду його дружини: чоловік уночі йшов з генделика безбожно п'яний, не побачив відкритий люк, упав у нього і з головою скупався в гівні, помиях та інших відходах. Так, це була правда, але тільки зовнішній її бік.
Бо внутрішній був відомий лише Тисові: він, може, й упав у нечистоти, але завдяки цьому в його голові промайнула ідея, що наповнила життя сенсом", а я пішла далі любити Любку (фаворитна тавтологія!)

Однією з причин, чому я люблю прозу Андрія Любки, є те, що його твори, чи то колонки, чи то оповідання, чи то роман, читаються дуже легко, на одному диханні. Ні в якому разі я не хочу сказати, що що його проза занадто проста чи банальна, просто, як на мене, вона майстерно написана і зовсім не переобтяжена.
Вперше з постаттю Андрія Любки я познайомилась близько року тому, тоді на парах в університеті ми читали його вірші, і, чесно кажучи, я чомусь була не сильно вражена.
І ось недавно я натрапила на зовсім нову книгу "Кімната для печалі", яка змусила мене по-новому подивитись на Любку. Після прочитання цієї неймовірної збірки, а також вдвідавши презентацію (що ще більше розпалило моє зацікавлення автором, адже Андрій Степанович здався мені надзвичайно цікавою, харизматичною та розумною людиною) в мене прокинулось непереборне бажання прочитати абсолютно все, що вийшло з-під його пера. Тоді я і купила собі "Карбід" та "Спати з жінками".
Так от, щодо "Карбіду". По-перше, уже з початку мені сподобалась анотація, адже в ній є саме те, що привертає увагу. По-друге, я була в захваті від того, як автор подає нам героїв, по черзі, тобто по мірі появи у романі, тому імена та прізвизька не плутаються, як у мене часто буває. Однозначним плюсом є те, що кожен герой має свою історію, тому текст має декілька ретроспекцій. Родзинкою "Карбіду" стала так звана Дохторка, яка внесла в цю історію незвичайну нотку.
Також варто зазначити, що в романі є багато фактів для загального розвитку, тут і цікавинки про Закарпаття і Балкани (куди ж без них у Любки), і про вольтерівський "Кандід", і певні історичні відомісті. Ну і, звичайно, всі ці контрабандні схеми, які насправді діють на українських кордонах.
В принципі, я противник нецензурної лексики в художній текстах, але мушу визнати, що тут вона була доречною. Присутні моменти, які мені було трохи неприємно читати, але я розумію, що без цього книжка не була б тією, яка вона є, тобто все було влучно.
Мені припало до душі також, як інтригуюче і цікаво Любка називає розділи.
"Карбід" змушує задуматись. Адже хоч розповідь і в гумористичному тоні, але правдиво описує наше сьогодення. І це сумно, бо, дійсно, багато українців такими і є. Використовучи комічні, сміші ситуації, автор піднімає серйозні та болісні питання. Як говорив класик: "Все це було б смішно, / Коли б не було так сумно"
Ну і про фінал роману. Чомусь так повелося, що я люблю трагічні завершення, щоб тоді плакати, співчувати, переживати, довго думати, і ще тиждень відходити. Так що розв*язка потішила, якщо можна так сказати, було дещо сумно, але життєво.

Перевод на русский под украинским текстом.

Книга наповнена любов'ю до України, але з присмаком гіркоти... Я цілком розумію автора. Коли читаєш, здається, що це чистий сюр, історія заради жартів і сарказму. Але потім бачиш, що за сміхом ховається філософія і зовсім не смішна реальність. І тоді накриває якийсь сум і відчуття, що люди загубили щось цінне, перевторили життя на спосіб заробітку та обман. Звичайно, контрабандні схеми та зловживання владою в книзі здаються не такими вже і страшними, але потім усвідомлюєш, що то жах. Викачка грошей, брехня та нечисті руки.

Не скажу, що читалось дуже легко, навіть навпаки. Чомусь не могла втягнутися в історію так, щоб і не хотілося виринати. Але от в чому автор - майстер, так це в зображенні типових характерів. Персонажі всі різні, але в їхньому перебільшенному, гротескному втіленні бачиш знайомі образи. Мер, вчитель історії, секретарка... То все життєве до болю.

З кінцем я не згідна асболютно. То несправдливо, неправильно і, взагалі, нереально. Але коли думаю, який я кінець запропонувала б - не бачу варіантів.... Мабуть, так треба було.

Можу сказати, що такого типу книги я ще не читала. Перший досвід був вдалим, хоч і не ідеальним. В процесі я думала, що оціню книгу на 3 або 3,5 з 5, але під кінець чи то розчулилася, чи то звикла до складу тексту, тож менше, ніж 4, аж ніяк не можу поставити.

«Карбід» – дебютний роман молодого, але вже добре знаного поета, перекладача і есеїста Андрія Любки. Книга писалася протягом 2014-2015 років на малій батьківщині письменника – в Ужгороді, а також в Чернівцях.
Повна назва твору – «Карбiд, або Неймовірні трагікомічні пригоди однієї шляхетної людини і цілої зграї мерзотників, які дерлися через кордон водою, небом і суходолом, аж змусили героя опинитися в підземному царстві тіней» – у старих добрих традиціях європейського пригодницького (авантюрного) роману. У ній коротко відбито фабулу всієї книги.
Твір має цілком життєву основу. На початку роману автор у вигляді епіграфу подає новину за 2012 рік про виявлений під кордоном між Словаччиною й Україною тунель, який використовувався для нелегального перевезення товарів і людей.
Події, описані у книзі, відбуваються протягом літа 2015 року на Закарпатті у вигаданому прикордонному містечку Ведмедів, яке розташувалося під горою й над річкою Тиса.
Головний герой – новітній Дон Кіхот – шкільний вчитель історії Михайло Олексійович Чвак, якого учні поза очі називають Карбідом. Чому саме так? Про це ви дізнаєтеся, прочитавши вже першу сторінку твору. А ближче до розв’язки роману зможете проводити паралелі з видатним твором Вольтера «Кандід, або Оптимізм».
Сам Михайло Олексійович волів, щоб його називали Тисом – за аналогією до римського імператора Тиберія. Він незграбний, неохайний, трохи наївний і егоїстичний, але патріотично налаштований українець, який щиро переймається долею своєї держави. До його негативних рис слід також віднести потяг до оковитої. Коли він вип’є в компанії таких самих пияків, то починає розглагольствувати про минувшину, проте ніхто не сприймає цих промов. Але колись Тис був зовсім іншою людиною. Один з розділів книги присвячений історії його кохання, одруження, появи у житті маленького щастя і болючої втрати, після якої він з дружиною Марічкою вже не могли поводити себе як раніше. Щось надламалося у їхніх стосунках.
Знайомство з іншими персонажами відбувається поступово. Всі вони хапаються за ідею Тиса, і кожен шукає у її реалізації свою вигоду. Ікар – контрабандист, однокласник Тиса. Своє прізвисько отримав через невдалу спробу переправити товар за допомогою власноруч сконструйованого літачка. Мірча – румун-контрабандист, якого прозвали Генієм Карпат, бо вмів заробляти «навіть у голодній пустелі», якою наприкінці 80-х була Румунія. До того ж, так називали диктатора Чаушеску.
Ичі – гробар, з чиїм ім’ям пов’язана досить непристойна історія і на горб якого спільники поклали важку, проте звичну для нього фізичну працю.
Золтан Барток – корумпований міський голова Ведмедева, без сприяння якого нічого могло б і не розпочатись, а так він спокусився на можливість не тільки отримання додаткового прибутку, а й кредиту довіри від громадян за рахунок будівництва так званого Фонтана Єдності на центральній площі міста. На зворотній стороні обкладинки книжки подано уривок з монологу цього персонажа: «Звідки ти взяв, що закарпатцям хочеться, щоб відкрили кордони? Повір, що наші священики правитимуть служби в храмах, молячись, щоб не дай Боже не скасували кордони. Бо якщо їх знімуть, то зникне й сенс контрабанди, а ми всі тут з голоду повизидихаємо. Бо чим тут ще займатися? Піде закарпатець працювати на фабрику чи завод? Ніколи. Нам потрібні кордони і, якщо буде треба, то я за свої гроші збудую бодай кілометр кордону і сам його пильнуватиму!» У цих словах зосереджено чи не найголовнішу проблему твору.
Уляна Дмитрівна Крук, вона ж Дохторка і Дияволиця – спокуслива жінка-патологоанатом із жахливою репутацією. Хитра, жорстока і корислива; один чоловік не може її задовольнити. Через нещасний випадок з Ичі Тис та Мірча були змушені звернутися до неї за допомогою. В результаті довелося посвятити її у свої справи, тому невдовзі вона також стає спільницею. Як виявилося згодом, це рішення було фатальним, в першу чергу для бідного гробаря.
Крім головної сюжетної лінії, пов'язаної з благородною і водночас марнославною ідеєю Тиса «євроінтегрувати» Україну, побудувавши тунель у сусідню державу, роман має любовну лінію і ряд другорядних, що являють собою дотепні розповіді про кожного з персонажів твору.
Повертаючись до проблематики, насамперед скажу про таке актуальне для сучасної України питання, як контрабанда. Автор детально описує на прикладі своїх героїв різноманітні способи наживи нечистих на руку людей за рахунок існування кордонів між нашою державою та Європою. Тут вам і перевезення підакцизних товарів, і наркотиків, і навіть людей (як у цілому – живому та неушкодженому вигляді, так і в розібраному – мається на увазі «чорна трансплантологія»).
У творі підіймається ще не менш актуальна проблема – патріотизм і конформізм. Тис, мабуть, єдина людина, яка по-справжньому вболіває за свою країну і прагне особисто змінити її долю на краще. Звісно, як вже говорилося раніше, таке бажання продиктоване й певними корисливими мотивами, а саме – вписати своє ім’я золотими літерами в історію України.
Одного разу головний герой пригадує, як батько повчав його, що ніколи не треба плисти проти течії, краще прилаштуватися під потік й таким чином розігнатися, стати прудкішим і сильнішим. Тис же вважав цю мудрість міщанською і відверто пристосувальницькою. Він аж ніяк не збирався плисти за течією, адже гадав, що має особливе призначення – змінити світ.
Автор підкреслює цілковиту байдужість переважної більшості закарпатців до проблем своєї держави. Наскільки я зрозуміла, серед причин такої поведінки він вбачає своєрідну ізоляцію цих людей від решти України. Любка описує менталітет закарпатців зі знанням свого діла, адже сам родом з тих країв.
Крім того, у творі з’являється така улюблена письменником балканська тематика (Любка є балканістом). Він говорить про спорідненість українського і балканських народів.
У романі також підіймається проблема непростих взаємин між чоловіком і дружиною на прикладі Тиса і Марічки, які давно одружені і мають спільне горе – смерть єдиної дочки, після чого, власне, і розпочалося їхнє відчуження. Все, що в них залишилося від колишнього щастя – це спогади.
Книга складається із сімнадцяти розділів, кожен з яких має оригінальну інтригуючу назву. У ній дуже коротко говориться, про що далі буде іти мова. Наприклад, «Розділ перший, в якому Тис з’являється, а потім зникає під землею» чи «Розділ третій, в якому сюжет би заклинив, якби не Геній Карпат». Хочу звернути увагу ще й на чорно-білі ілюстрації, подані на початку кожного розділу. Вони допомагають глибше зануритися у вигаданий, проте до болю реалістичний світ, створений письменником.
В анотації до цієї книги сказано: «Для найширшого кола читачів». Але я б порадила поставити певне вікове обмеження, адже лексика, що зустрічається на її сторінках, інколи ну зовсім недитяча, тобто маємо лайливі слова та вирази. Хоча для дорослого читача, який скептично налаштований до «нецензурщини» (до речі, я належу якраз до таких), вона необтяжлива, а вживається подекуди як засіб гумору, задля характеристики персонажів, створення певного колориту.
Мою увагу одразу привернув дизайн цієї книжки, особливо мінімалістична обкладинка. Її приємно навіть просто тримати у руках, не кажучи вже про гортання сторінок і заглиблення в саму історію.
Прочитана книга справила на мене виключно позитивне враження, не дивлячись на трагічний і здавалося б песимістичний фінал. Я із непідробним захопленням прочитала її і думаю повторити цей свій читацький досвід, адже, крім захоплюючого сюжету, «Карбід» має дещо цінніше. В романі автор, за його словами, заховав думку, яку з першого прочитання не одразу віднайдеш. Мені було цікаво дізнатися не лише про різноманітні контрабандні схеми, які реально діють у нашій державі, а й про деякі факти з радянських і пострадянських часів в історії України та її «сусідок» на Заході.