Крещение огнем

Друга книга з серії “Відьмак”, де мені все сподобалось і все порадувало. Можливо тому, що тут оповідь іде в стилі квесту: є компанія, яка понад усе бажає знайти те, що шукає. А можливо тому, що тут менше тої політики світу Сапковського в якій я, чесно кажучи, поганенько розбираюсь. Або тому, що я засумувала за цим всесвітом і рада поверненню до нього.

Знову багато Любистка, який просто чудовий, язикатий колодязь гумору і проблем. З’явилися нові персонажі, що дуже навіть полюбилися: гноми, Регіс та Мільва. Геральт, бачення світу і себе в ньому, якого змінюється з кожним кроком до знаходження Цірі. Дитинка-несподіванка ж потроху шаліє під маскою Щура. Атмосфера і події потихеньку йдуть до кульмінації, і я навіть не можу уявити, чим це все обернеться в кінці. А до нього вже не так багато і залишилось.

• Ото компанія мені трапилася, - продовжив Ґеральт, крутячи головою. - Товариство по зброї! Дружина героїв! Ото тільки бідкатися з вами. Віршомаз з лютнею. Дика й нахабна напівдріада, напівбаба. Вампір, якому п'ятисотий рочок іде. І холерний нільфгардець, який упирається, що він не нільфгардець.
• А на чолі дружини відьмак, хворий на каяття, безсилля і неможливість ухвалити рішення, - спокійно закінчив Регіс. - По правді кажучи, я пропоную подорожувати інкогніто, аби не викликати пересуду.
• І сміху, - додала Мільва.

  10/10 За круту компанію, я якою я пробиралась Королівствами Півночі.

Почав би із цитатки, та щось не знаю з якої. І зламався незворушний відьмак, і став він на захист простого люду. Але вже не від потвор, а від війни і її винуватців. Ліричний відступ:) «Хрещення вогнем» вже п’ята книга циклу. Розпочалася друга війна із Нільфгардом. Страшні речі творяться у Північному королівстві. Війська ворога не милують нікого і нічого, скойа’таелі ще більш люті, ніж були. Всюди хаос, вогонь і дим. А Ґеральт, заледве вилікуваний дріадами, вирушає на пошуки Цірі. У дорозі він набирає компанію із лучниці Мільви, нільфгардця Кагіра, п’ятсотлітнього вампіра Регіса, ну і як без поета Любистка. Всі разом вони повинні пройти крізь вогонь, але доля готує кожному із них своє хрещення цією стихією.
Книга просто чудова! Подорож Ґеральта територіями, огорнутими війною, – це поки що найатмосферніше, що я читав у циклі. Та й ватага, що його супроводжує, дуже колоритна. Протягом мандрівки відьмак дуже змінюється, стає чуйним до людей. Так, він, насамперед, хоче відшукати Цірі. Але, проходячи селами, на які ходив з війною Нільфгард, Ґеральт відмовляється від нейтралітету. Бо надто вже велику аморальність несуть імперські воїни. До речі, Йеннефер знайшлася. Виявилось, вона була причетною до неймовірних інтриг.

А в этом небольшом вебинаре мы вкратце перечислим некоторые недостатки известного цикла «Сага о Ведьмаке», и подробно разберём два из них.

- Много действующих лиц, путаница в именах;

• Много географических названий;
• Много действующих формаций (королевства, страны, одна империя и т.д.)
• Много чародеек и чародеев, хватило бы и от трёх до пяти;
• Иногда пространные рассуждения ни о чём;
• Экшена маловато. Но зато уж если он есть - о це да.

  Ну а теперь разберём два важных недостатка.

Но это бы ладно, и не недостаток даже... вроде бы. А вот минус, который ложится на надгробие всего цикла огромным бревном - это вампир Регис.
Понимаете, не бывает благородных вампиров. Благородный вампир - это явление типа «отважный бандит», «людоед-философ», «романтичная проститутка» или «честный депутат». Нет ничего хуже для книги, чем такие явления. Благородный вампир - это уже не заигрывание с Тьмой (или Злом, кому как), это уже полный конец. И неважно, разучился он пить кровь или нет.
Хуже благородного вампира в литературе может быть разве что космическая проститутка... впрочем, даже она хотя бы на высокую литературу не претендует.

Если же возникли вопросы, откуда у меня такой апломб, и почему вообще я позволяю себе вещать, аки пифия. То ответы находятся по ссылке.

А засим извольте откланяться.

⠀

Мне очень нравилось читать о ведьмаке и Цири, про её отношения с Йеннифэр и Геральтом. А вот эта война и политика мне не особо нравятся.
⠀
Большую часть книги меня все герои и их действия раздражали.
⠀
️Мальва и Лютик, это наглядное пособие о поведение людей у которых очень мало серого вещества. Надеюсь, дальше все изменится.
️Геральт постоянно чувствует свою вину, не слушает и не принимает помощь от других.
️Цири, а точнее её эпизодичное появление.
⠀
На протяжении всей истории мы все идём и идём с Геральтом к Цири. И никак не можем прийти. Вот это очень надоело. Этакое "путешествие в пустоту."
⠀
Было конечно, парочка интересных моментов, но этого мало для целой книги.
⠀
Итог, эта часть истории мне совершенно не понравилась.

Анджей Сапковский «Ведьмак. Крещение огнём»️️⠀
⠀

• Ну и компашка мне досталась, - проговорил Геральт, покачав головой. - Братья по оружию! Дружина героев! Прямо садись и плачь! Виршеплёт с лютней. Дикие мордастые полудриады-полубабы. Вампир, которому пять тысяч сто с хвостиком месяцев, и чертов нильфгаардец, упорно твердящий, что он не нильфгаардец.⠀
• А во главе дружины ведьмак, страдающий угрызениями совести, бессилием и невозможностью принимать решения, - спокойно докончил Регис. - Нет, предлагаю двигаться инкогнито, чтобы не вызывать сенсаций.⠀
• И смеха, - добавила Мильва.⠀

Следующая остановка на пути моего знакомства с Ведьмаком была книга "Крещение огнём". Выход сериала заставил ускорить процесс прочтения цикла. Но в сравнении с предыдущими частями саги эта стала для меня самой скучной. Из положительного подобралась интересная компания - Геральт, Мильва из Брокилона, леса друидов, Лютик (куда без него), пятитысячелетний вампир, нильфгаардец, который не так давно охотился за Цири. Плюс краснолюды во главе с Золтаном, которые, к сожалению, оказались временными спутниками. Но большую часть книги они просто идут в предполагаемом направлении Цири и ничего особенного не происходит. Упор в книге сделан на разговоры, самокопание. Читал, что следующие 2 части должны стать самыми захватывающими. Так что, надеюсь, это было только затишье пере бурей:)