Ляля

Весьма своеобразная книга.
С одной стороны привлекает тем, что бабушка была такой батарейкой энерджайзер, её историю жизни просто нельзя было не записать. Некоторые истории забавные. Хотя немало в жизни пришлось пережить. Замужество чего только стоит! Бабушка никого не боялась, даже при оккупации немцами говорила им в глаза всё, как есть и её понимали абсолютно правильно.
С другой стороны чувствуется некая перевернутость истории, особенно в период Второй мировой войны. Как-то даже коробило от того, что оккупанты-немцы - душки, дарившие детям шоколад, делавшие полякам разные послабления(!)... С приходом русских - жизнь стала тяжелей и напряжней, лишнего не скажи, туда не ходи, так не смотри. Либо я не всё понимаю, что хотел выразить автор, либо что-то здесь действительно не то.
Грустно было читать о старости. Конечно, понимаешь, что этого невозможно избежать, но не о каждом старике так заботятся. Это меня подкупило, что внук с такой теплотой заботился о своей бабушке, чувствуется искренняя любовь к ней.
А бабушка и в конце жизни чудила, особенно когда внучок не один в гости приезжал.
Прослушала аудио вариант в прекрасном исполнении Леонтины Броцкой. Всё понравилось, даже придраться не к чему. Единственное, так и не поняла, чтец постоянно читала то "ксенз", то "ксёнз", так и не поняла, как же правильно. Или оба варианта возможны?..

Описувати «Лялю» важко. Враження від неї двозначні. Спочатку читається складно, бо не можливо вловити хронологію подій (а її, власне, ніхто й не дотримується – ні автор, ні головна героїня). Тільки згодом стає зрозуміло, що розповідь складається зі стихійних спогадів, і вони не вибирають, як та коли виринати із глибин пам’яті старенької бабусі, а з’являються собі раз по раз, все примхливіше, мінливіше і рідше. Це колись ті спогади про життя цілого роду були яскравими й детальними. Вони огортали слухачів – дітей, онуків – блиском і відгомоном минулих епох. А зараз – як понівечені війнами картини, витягнуті на світ Божий із сирих напівпідвалів музейних сховищ, що їх намагаються відреставрувати, але бракне чи то підходящих фарб, чи то належної майстерності…

Десь до середини книжки просуватися в читанні вдається дуже повільно, зате друга половина – не відпускає. Ти вже знаєш і впізнаєш усіх цих незліченних персонажів-родичів-сусідів-предків-друзів-зрадників-окупантів, нарешті розумієш між ними зв’язок, відчуваєш непоборну цікавість до їхньої подальшої долі. Адже – революції і війни, багатства і збанкрутіння, жінки чоловіків та чоловіки жінок, селяни і міщани, поляки, українці, євреї, німці, росіяни… Та кінцівка зводить все нанівець. Тобто, показує, що все те вже не є важливим. Усе сиплеться і попеліє, блякне і вицвітає. Ляля згасає, для неї втрачається значення часу та простору, для неї стираються географічні межі та рубежі епох… І її онук намагається відвоювати та втримати хоча б крихти зі столу – із цього бенкету життя сильної та гордої жінки – щоб згодувати їх нам. Голодним спостерігачам.

Дочитываю современный польский роман. Это бесконечная череда историй о неком польском роде с его бессчетными побочными ответвлениями. От начала ХХ века, а поляки довольно нудный народ. Я никак думал, что я осилю роман до конца, но вдруг началась 2я мировая война и стало интересно. Самые интересные страницы это про немецкую и советскую оккупацию. Немцы в романе добренькие, они уничтожали и гнобили евреев, а поляков только немного грабили, а вот советские насиловали всех и грабили подчистую. А еще несколько героев романа были «москалями». После этой книги я стал еще меньше любить поляков))....

"Ляля" - роман биографический и посвящен любимой бабушке писателя.
Итак, главная героиня книги - Хелена (Ляля) Бенецкая, наполовину полька, наполовину русская.
У героини была интересная судьба, интересная жизнь, интересная семья, так что автору было о чем рассказать.
Ляля родилась в Польше в начале 20 века.
Хелена Бенецкая пережила войну, немецкую и советскую оккупацию. Пожалуй, у каждого, кто родился в начале прошлого века, есть своя интересная история; слишком уж богатая на события была историческая эпоха - две мировые войны, распад целых империй и создание абсолютно новых государств.
Рассказывая историю своей бабушки, Яцек Денель рассказывает историю и нескольких поколений своей семьи, подробно останавливаясь на каждом.
Хелена Бенецкая была колоритной женщиной. По-другому и быть не могло(имея такую семью).Она не боялась проявлять свой характер и говорить то, что думает. В этом была ее сила и причина многих несчастий.
Книга действительно интересная, от судьбы Хелены Бенецкой было не оторваться. Еще одно подтверждение, что правда ни в чем не уступает (и даже превосходит) вымысел. Во всяком случае, хочется верить, что автор, если и приукрасил свое произведение, то не слишком отошел от реальных событий.
"Ляля" - это не жизнеописание в привычном понимании, не роман; это полотно, сплетённое из множества разрозненных историй. То автор передает разговор со своей бабушкой, то описывает как спрашивают о бабушке его друзья (это я вообще называю "ненужной лирикой"). Большинство историй расположены в хронологическом порядке, но он часто нарушается; имеются и частые повторы.
Это усложняет восприятие, а лишние разговоры - отвлекают.
Яцек Денель - популярный польский автор, творчество которого очень ценится на его родине. Он не просто переписал чью-то историю жизни, а передал ее с поэтической красотой.В книге чувствуется трепет и нежность с которой Яцек Денель пишет о своей бабушке. Он не только любил ее, но и восхищался!

Є історії мов ріки: як малий рівчачок, що тече попервах несміло, вони перетворюються в повноводну річку і в мент кульмінації виходять з берегів заданого напрямку, і розливаються, заповнюючи все на своєму шляху.

Несміливо прозирає орнамент розповіді на початку: багато імен, які годі запамятати, події переливаються одна в іншу так, що втрачається зв'язок чи натяк на хронологію... Зовсім тобі казка. Вигадка. Але пригадаймо історії, які нам переповідали наші дідусі чи бабусі. Хіба немає в них цього елементу казковості, цього невловимого пензля, який стирає межі між реальним і вигаданим? Так і в історії Лялі, або ж Гелени, Бенецької: одні історії нагромаджуються на інші, деякі проступають на полотні пам'яті з такою чіткістю і ясністю, так ніби і просяться бути розказаними, а деякі блякнуть і відходять на другий план... Така властивість людської пам'яті: фрагменти спогадів постають у чудернацькій мозаїці історій, хаотично вихоплених пам'яттю із різноманітних контекстів.

Є історії занадто інтимні, щоб можна було переповісти їх у будь-кий спосіб яко приманку для зацікавлення майбутнього читача. Їх треба просто читати, а прочитавши (як у випадку з "Лялею"), згадати теплим словом усіх своїх спочилих дідусів-бабусь-прадідусів-прабабусь, і міцно обійняти живих.