Ляля

Адже боги катують смертних, відкриваючи їм правду лише тоді, коли мають певність, що вони її не збагнуть.

Нарешті я пішла на пошту й надіслала телеграму до Кельце: "Трапилося жахливе нещастя. Ляля". Приходить відповідь від матері: "Що сталося? Вагітність чи хвороба? Мама". Знову йду на пошту. "Загубила каблучку із сапфіром. Ляля". І нова відповідь: "І що, дурна, палець тобі змерзне?"

Природній стан саду - це дикі хащі й руїни, що будь-яка краса є, зрештою, результатом боротьби - з Богом, бур'янами чи з адміністратором, якому забажалося зрубати жимолость, що пнеться громовідводом, наче колоною Берніні.

"Що таке вісімдесят один рік для молодої жінки?" - повчально сказала би бабуся.

У каждой истории есть слушатель, а у каждого слушателя есть своя любимая история.

Не забудьте, - тут бабуня обертається до всіх з міною пророчиці Анни, - якщо колись сюди прийде яка-небудь армія, то треба кричати, але рішуче, а не істерично.

- Коли вибухнула революція, - неможливо передати на папері слово "революція" так, як вимовляє його бабуся; це щось наче "спідня білизна": нібито існує, але за столом про таке не згадують...

Повторювання прекрасних і мудрих речей саме собою є шляхетним і мудрим, і це така сама гарна риса, як годування голодних, захист тварин, поливання рослин та роздавання милостині.

Вальдорф колись на багато років утратив роботу в "Пшекрої", бо написав, що з дитинства пам'ятає пастушків, що грали на сопілках, та відколи всі пастушки подалися в міністри, немає кому більше грати на польському селі.

І раптом я замислююся над цією особливістю світу: бабуня, яка дедалі менше пам'ятає, через сімдесят років зворушено згадує про ляльку зі свого дитинства, яке не існує, з маєтку, якого не існує, з епохи, якої не існує.

Зрештою, у Лисові теж на столику лежала Вуєкова Біблія із прегарними ілюстраціями Доре, а на них янголи, пророки, патріархи...

• І що з нею сталося? - питаю, хоч і знаю відповідь.
• О, такий тоненький папір чудово підходив для самокруток. Совєти забрали.

,, Культура– це розумне повторювання".

Селяни, як і всі вбогі й зневажені, надають величезного значення своїй гідності.

Життя далеко не завжди породжує мораль.