Кайдашева сім'я. Повісті

- Чи то правда, що там [в Києві] є такий лев, що з рота вода тече?

• Авжеж, є: а на левові сидить святий Самсон та щелепи йому роздирає. Як піймав його на Подолі коло Дніпра, як роздер щелепи, та й сам каменем став, і лев каменем став, а в лева з рота вода потекла.

От щасливий чоловік. Багатому чорт дітей колише.

Якби я так часто ходив до Братського монастиря, як часто ходжу попід вашими вікнами, я б давно уже присвятився.

Панське добро - то й наше добро, бо то наша праця, а земля Божа.

Якась надзвичайна туга лилася слізьми з тих давніх лаврських пісень, складаних сотні літ... і Палажку, і Мелашку здавило за серце. В тих словах співу ніби текли ріки їх власних сліз од їх бідності, од панщини, од московських та польських закуцій, од давнього польського ярма, од жидівського здирства... Палажка плакала, аж ридала. Мелашка ніби почула в тих піснях, впізнала своє горе в свекрушиній хаті й залилась слізьми.

«Це не Мотря, а бендерська чума. Вона мене з світу зжене! — говорила Кайдашиха. — Ще хату підпалить лампою.

— Жінко! де ти у вражого сина діла двері? — кричав Кайдаш. — Чи це я вліз у ставок? Покарала мене свята п'ятінка! Прийдеться пропасти.

- Недурно ж кажуть: дівка, як верба: де посади, то прийметься.

• Не так легко, мамо прийнятись, коли посадили ніби на гарячому піску.

З п`яним розмовляти - тільки гаяти час

• А це, дівко, що таке? - крикнула мати з воза. - Чи ти п'яна, чи твереза, що поперекидала серед двору глиняники?

Він заговорив дрібно й сердито, наговорив синам сім мішків гречаної вовни, невважаючи на святу п'ятницю, та й пішов у повітку

Побачиш, краси на тарілці не краять! Чорними бровами не нап'єшся й не наїсися.

Та як звуть вас, мої дітоньки? - жартував Микола. - Коли б не позабуватись та часом не вбрехаться

Прощайте, рідні пороги, де походжали мої ноги!

Нащо то одному чоловікові так багато хліба? Господи! Чи вже ж він поїсть оце все?

Вони тільки знали, що там написано все по-божому, а що й до чого написано, того й сам Микола не тямив

Микола пізнав дівчину й не впізнав

Чого це ти так довго барився, неначе їздив з мішками в Крим?

А як гляне, то од очей молоко кисне

Під її солодкими словами ховається гіркий полин