Кайдашева сім'я. Повісті

Рідна мати б'є, та не болить, а свекруха словами б'є гірше, ніж кулаками.

Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем.

• Постив батько дванадцять п'ятниць, щоб не вмерти наглою смертю та в воді не потопати, а проте втопився. І п'ятниці нічого не помогли, - говорив Карпо. - Варто було мучити себе цілий вік.

З п`яним розмовляти - тільки гаяти час.

— Навчай, навчай! Яка пак премудра! — не втерпіла баба Параска. — Подивись лишень на себе! Коли б твого чоловіка хто посунув за діброву, а твою дочку аж за Рось, а тебе аж у саме пекло, то, може б, і між вами був мир.

Не піду, мамо, до Києва, не хочу молитись та дурно богові пороги оббивати. Коли є той бог на світі, то він бог панський, а не мужицький, бог все добро оддає панам, а пан не дає нічого, — сумно промовив Микола.

• Мотре! Вставай вже прясти! Мотре! Чи ти чуєш? Мотря прокинулась, але не обзивалась.
• Мотре! Вже треті півні співали! Вставай та розкладай у печі тріски.
• Ох-ох-ох! - застогнала Мотря достоту таким жалібним голосом, як стогнала Кайдашиха. - Так у мене болять крижі, що я із постелі не встану.

 — Не можна, дочко! Зав'язала голівоньку, не розв'яжеш довіку, —сказала Балашиха, осміхаючись через сльози.

— А чого це ви поставали, та руки позгортали, та ще й верзете бог зна що? — загомонів Кайдаш до синів. — Чи то можна в таку п’ятницю паскудить язики? Ви знаєте, що хто сьогодні спостить цілий день, той ніколи не потопатиме в воді і не вмре наглою смертю.
— В Семигорах нема де і втопиться, бо в ставках старій жабі по коліно, — сказав Карпо.
— Говори, дурню! Нема де втопиться. Як Бог дасть, то і в калюжі втопишся, — сказав батько.

небо — то якась здорова дивна книга, а зірки — то якісь дивні слова, та тільки він не має хисту їх прочитать.

- Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем.

• То бери Химку. Ця як брикне, то й перекинешся!

• Чого це ти, Мотре, сіла шити? Хіба ти не бачиш, що в печі обід недоварений, а хата стоїть і досі неметена?
• Та вже ж бачу, не повилазило, - обізвалася Мотря затягуючи нитку в вушко.

— Ти б лучче свою жінку трохи приборкав, щоб не так високо літала, — сказав батько.
— Хіба моя жінка курка, щоб я їй крила обборкав, — сказав Карпо.

нащо то бог так вчинив, що недобре розділив долю між людьми: одним дав панство й степи, й лани, а другим дав важку працю, бідність та трохи не торби.

Її краса так засліпила йому очі, так разом заманила серце, що вона йому здавалась не дівчиною, а русалкою.

Не я п'ю, горе п'є та мої нещадимі злидні.