Размышления

Я прочитал данную книгу, так как меня заинтересовала тема стоицизма, также один из моих любимых авторов очень советовал ее к прочтению.
В книге приведены размышления и принципы великого римского императора. Эти размышления масштабны и затрагивают фундаментальные вопросы  жизни, поэтому большая часть из них актуальна и в наше время.
Книга читается крайне непросто - постоянные прыжки от одной мысли к другой, отсутствие системности и сложный слог.
Пользу от прочтения сложно оценить, часть мыслей я взял себе на вооружение, но в то же время я осознал, что стоицизм не в полной мере подходит для меня, по крайней мере сейчас.

Мысли и рассуждения римского императора актуальны и в настоящее время.
Книга Марка Аврелия подходит для знакомства с понятием "стоицизм". Помогает понять, систему взглядов стоиков, их рассуждения и отношения к миру. Написано понятным языком, без лишнего лиризма, философских воззрений и углубления в историю. Доступно для читателя в 2023 году.
Книга подходит, чтобы подумать и проанализировать свое отношение к бытовым и рабочим вопросам, семейным и просто человеческим отношениям. Мне помогло спокойнее воспринимать мелкие неурядицы на работе, непослушание детей и не идеальность происходящих событий в моей стране и в целом мире. Достичь полного дзена не смогла, но выйти на новый уровень пофигизма получилось. Применяя правила Аврелия можно снизить тревожность, научиться спокойно отстаивать свою точку зрения, перестать прокрастинировать. В целом принять, что есть вещи и события, на которые мы можем повлиять, а есть те предопределены.
Для меня предлагаемая система взглядов автора хорошо ложится на другие идеи, устои и паттерны.

Так удивительно, что читая размышления императора II века, можно найти столько важных мыслей, нужных в современном мире. Провожу невероятные параллели с собственными убеждениями, с правилами и "законами" учителя, читаю в словах Марка Аврелия себя и те истины, которые сформировались за жизнь.

Особенно интересно, что Марк Аврелий - один из самых "успешных" (если это слово вообще тут применимо) римских императоров. Правитель, сохранивший в себе философию. Читаешь эти обрывки мыслей, поражаешься тому, что действительно все остается по-прежнему и работает так же, как и две тысячи лет назад. И пусть чувствуется перекос в размышления о "Целом", о смерти, об изменчивости природы и необходимости жить в согласии с ней - но ведь всё это правда.

Так что напоминаем себе о них, записываем в подсознание и вперед - жить жизнь.

И - быть этим огнем.

Сьогодні ми поговоримо про видатну постать – Марка Аврелія. Одного з принцепсів/імператорів Римської Імперії, що навіть Рим не спалив. Ця видатна постать є другою за популярністю після Юлія (ІМХО) через  свій  щоденник, який знайшли вже після його смерті. На відміну від багатьох правлячих осіб того часу та наближених, Аврелій не цікавився оргіями по п’ятницям та стратою християн по понеділках. Пізній стоїцизм, розвинутий Епіктетом, повністю втілився у одному з кращих імператорів Риму. Його правління було найспокійнішим за всю історію держави — Римська імперія практично не вела війн, утримала всі свої територіальні володіння, зміцнивши кордони в Шотландії і вздовж Рейну та Дунаю. 

Зовні він був як звичайний імператор (якщо такі люди можуть бути звичайними), а у його душі розверталися цілі війни за збереження людської гідності перед самим собою, та спроби йти за своєю природою. Він ходив на гладіаторські бої, на криваві розваги багатих людей, що були не проти скалічення «нижчих людей», що сповідують іншу віру. Та якби ж вони знали, що їх цар називає себе громадянином Всесвіту, то й його б  стратили, тому що се край дивна думка для того часу. У нього багато таких думок було, що зараз є край актуальними та потрібними у нашому суспільстві, яке нагадує арену древнього Риму. 

Я сиджу і думаю, чи то Марк Аврелій випередив свій час на більш як 10 століть, чи то ми такі дурні? 

Його перекладений щоденник «На одинці з собою» я залишу на своїй полиці та гадаю, що буду перечитувати, бо на то й зветься так «На одинці..». Хтось може подумати, се просто гарні цитатки для своїх постів у інсті, але я так не вважаю. Моєму духові притаманні ті ж самі позиції, що про них пише людина, яка зростила та була одним з початківців стоїцизму. Дещо у його книгах нагадує мені християнські цінності, що постали вже після смерті автора, дещо нагадує мені слова матері до своєї дитини – такі обережні, ніжні та сповнені мудрістю.

«Твого зла не існує ні в чужій керівній частці, ні в закрутах і перемінах того, що довкола тебе. То де ж воно? А там, де ти визнаєш, що воно є. Не визнавай зла — і все буде добре. Хай навіть ріжуть і палять те, що тобі найближче, — твоє тіло; хай воно гноїться і зогниває — однак треба, щоб та частка, яка це визнає, була спокійна, себто судила, що це — ні зло, ні добро, бо може припасти і злому, і доброму чоловікові порівну.» 

«Кажуть, що жодна душа не відкидає істини зі своєї волі; але ж так само не відкидає ні праведності, ні второпності, ні доброзичливості, ні решти подібних речей. Конче про це пам'ятай, — то й будеш лагіднішим до кожного.»

Він вчить нас бути терплячими до чужих помилок, поважати перш за все себе та відкидати ненависть, біль, смуток, образу. Він вчить дивитись у корінь проблем людських, бо до інших проблем ми ще не доросли. Вчить не боятись того що буде,  а готувати себе до прийняття їх та всього життя, вважаючи се природнім, та не підкорятися чомусь іншому.

«Що, як мене зневажатимуть? Їхнє діло. А моє — щоб не виявилося, що я вчинив щось варте зневаги. Що, як мене зненавидять? Їхнє діло.
А я — доброзичливий і добродушний до кожного, і готовий показати  йому, в чому ж  його  недогляд як  той  Фокіон — хіба що  й  він  лукавив.  Таким  має  бути  і таким  виглядати  для  богів  нутро  людини, налаштованої нічим  не  обурюватися  і не  робитися  великим  страждальцем.
Що  злого  для  тебе  в тому, щоб саме  зараз  чинити  речі, близькі твоїй природі, і приймати  речі, які саме  зараз  на порі  для природи  Цілого? 
Що  в тому злого  для  людини, чия  натуга — сягнут и чогось  догідного  суспільству? Таке  мало  б  читатися  на твоєму обличчі;  це  ж  і в голосі чутно, видно  й  в очах, погляду коханця досить, щоб  коханий  одразу  все  зрозумів.
У  доброго, простого, доброзичливого  те  все — в очах:  не  сховає.»

Читаючи ці тексти можна пізнати себе, та досягти внутрішнього спокою.
10 відчуттів природнього з 10-ти.

С этой книгой у меня самые личные отношения за весь прошлый год (прочитала ее еще в 2018). «К себе самому» - это дневник в буквальном смысле, автор не предполагал (или, по крайней мере, делал вид, что не предполагает), что его опубликуют. Поэтому здесь, как в любых записках «для себя», нет пояснений ко многим эпизодам и понятиям, зато много повторений одних и тех же мыслей. Но все это неважно, когда чувствуешь и видишь личность, стоящую за отрывистыми строками. Как про любого талантливого, дисциплинированного и умного человека, чертовски хорошего в своем деле, мне хотелось бы сказать, что он опередил свое время – но нет, скорее он был плодом своего времени, одним из лучших, конечно.
Не скажу, что это безусловно приятное и легкое чтение – порой хотелось не то чтобы спорить… скорее узнать, а что сказал бы Марк Аврелий, если бы смог заглянуть в будущее, в наш мир: изменились бы его взгляды на жестокость к себе, на постравматический синдром, на отношение к смерти детей? Наверное, обрадовался бы многим научным открытиям, которые подтверждали то, что он только предполагал; иногда прямо ощущала абсолютное родство, когда за хренову тучу седых лет римский император писал то, что так знакомо, мол, читать совершенно некогда, потому что столько дел навалилось, но что ж теперь поделаешь. Еще вспоминаю до сих пор, как он сокрушался, что «выгнал всех, потому что был очень утомлен в конце дня», и ругал себя за это. Аааа! Чувак, ты вообще римский император, твои предшественники и последователи позволяли себе еще и не такое!
В любом случае, те, кто одолеет его дневник и заинтересуется из-за этого (или по любой другой причине) учением стоиков, могут погуглить интересный флешмоб и движение Modern Stoicism, а мне остается только вздыхать, как в тех мемах «Мама, мне нравится мальчик… Только ему 1898 лет»