Акварелі

Дуже рідко не дочитую книги... Але це було "гвалтування" мозку. Хороший переклад від Андрія Любки, шикарний дизайн книги, захоплююча життєва історія, важлива історична епоха, але...
Авторці не треба писати. Просто не треба! Це якась катастрофа, де шматок історії переплетений з цитатою книги/праці, спогадами іншого героя чи судовим рішенням. Ти читаєш і не можеш зрозуміти хто-куди-нашо і куди...
Сумно, що ця історія не була описана у більш літературній формі.
Пишаюсь тими, хто солив дочитати книгу! Мені ж завершення переказали...

Ніколи не знаєш, що врятує тебе. Так, Діну Готлібову від крематоріїв Аушвіцу врятував її хист до малювання, мультфільм про Білосніжку і... співпраця з доктором Менгеле, відомим як «Янгол Смерті». Її акварельні портрети приречених людей стали свідченням про геноцид ромів. Проте чим були ці малюнки для неї самої, коли у своєму новому успішному житті вона так намагалася їх повернути?

Втім, «Акварелі» є книгою розрізнених спогадів, лише огорнутою в історію Діни Беббіт. Загальним лейтмотивом є питання "як жити далі?" поставлене перед тими, хто вижив, їх катами, їх нащадками, європейцями, американцями та загалом усією світовою громадою. Які жахи спіткали в'язнів табору? Чи можна почати життя з початку? Чи вчить чомусь історія? Чим став Аушвіц після війни? Минуло близько сімдесяти років, і тому найкращу відповідь надає історична хроніка, даного разу – у переказі польської журналістки Лідії Осталовської.

Все, як я полюбляю – про історію з вуст і біографій окремих людей.

Я майже нічого не знала про ромів до цієї книги, а тепер маю хоч якесь уявлення про самобутність цього народу, звичаї їх пращурів, історію і, власне, про геноцид, що спіткав їх 1935-1945 рр.. Знала тільке те, що знає середньостатистична людина – і була упереджена.

Коли ви шукаєте у цій книжці дивовижну історію – ви не за адресою. Але й якщо ви хочете дізнатися щось детальніше про Діну Беббітт, ніж це викладено у статтях на інтернет просторі, це також не ваша книга. Натомість авторка поставила перед читачем багато запитань, які були і залишаються без відповіді; й я маю сумніви щодо однозначності їх вирішення.

Минулого року я була в Аушвіці. Був ясний та сонячний день, аж занадто тепло як на листопад. Зі всіх сторін лунають різні мови. Китайці фотографують «селфі» і сміються. Ізраїльські школярі огортаються прапором із зіркою Давида. Мій супутник морщить лоба і каже, що очікував від музейного комплексу більшого враження. Я нікого не засуджую. Складно осягнути розумом, що тут був скоєний найпринизливіший злочин європейського світу. І ніколи не збагнути, чому.

P.S. На фото: Аушвіц-І, листопад 2014; Діна Беббітт у віці 25 років, Голівуд; акварельні портрети ромів авторства Діни; дивовижно гарна Діна з матір'ю.

Дальше...

Ми знаємо про геноцид єврейського народу ще зі школи. Але чи відомо було щось про знищення ромів у той же час?
Прикро і соромно, але я не знала нічого. Цілий пласт з історії однієї народності наче видернули і намагалися утаїти.
Сюжет переплітається з казкою про Білосніжку. І від її контрасту з жахіттями, які відбувалися у Аушвіці, стає ще моторошніше.

Проте те, як викладений матеріал у книзі, збиває і заважає розумінню цілістності твору.
Багато історій залишилися недосказаними, багато питань лишились без відповідей.
Можливо, в книзі і має бути елемент недосказанності. Але тут цього було занадто.
По закінченні залишається гіркий післясмак і купа питань.