Смех

Народ веками ждёт правду-матку,
Но власть веками живёт во лжи...
А где-то кони по распорядку
Получат пайку из спелой ржи...

Где справедливость??? Решайте сами,
Когда наступит такой денёк...
А кони в полдень метут хвостами
Пыль в лабиринтах седых дорог...

Земля вздыхает, но лишь клочками
Она досталась в хозяйский быт...
А кони в ярком, цветущем храме
Лесной поляны украсят вид...

Эх, люди... Богу вы на амвоне
Брехнёй грешите, подобно псу...
А по лугам вовсю гарцуют кони
И пьют до дна рассветную росу...

Где справедливость??? В житейском блуде
Найдётся вряд ли подобный клад...
А кони мыслят порой, как люди,
Вплетая в гривы, словно бантики, закат...

Отрицаю насилие, как таковое, в жизненном круговороте, хотя иногда без него невозможно существование цивилизации... Преобразования и реформы во все века требовали свою дозу, как  реального, так и латентного насилия одного сословия над другим, одной нации над другой, одной системы над другой и так далее... Как бы там ни было, больше всего в таких перетрубациях страдает простой народ, обычное население страны, так скакать, исконная прослойка социума... Вот как не ищи счастье, всегда богачи и правители впереди в этом поиске, ведь их методы стоят над законом и нравственностью... А попробуй обычный человек преступить черту для блага своей семьи, в перспективе и для создания крепкого костяка общественной платформы, что хорошо, как для экономики государства, так и для укрепления авторитета оного, там его тут же обвиняют в чём попало и привет, условный Магадан... Так было, так есть и так будет... Этот мир придуман не романтиками, а циничными садистами, которые получают неплохую прибыль от богачей и правителей, за разные способы отодвинуть народ от заветного поля, где растут цветы равенства, братства и счастья...
А ещё в этих человеческих разборках (реформы, революции, войны) сильно страдают животные, как дикие, так и домашние... Особенно домашние, приручённые, доверившие человеку свою жизнь, отдавшие человеку свою преданность, силы и навыки... И вот этот самый человек, грёбаный "царь природы", без зазрения совести , в трудную минуту чаще всего предает своего питомца... Бросают кошек и собак во время эвакуации, выгоняют, уезжают даже не оглянувшись... А сколько лошадей погибло во время войн??? За что такая жертва??? За цивилизацию моральных уродов по имени "люди"??? Больная тема, страшная тема, тема, в которой я не принимаю понятия "раскаяние" - человек виновен однозначно во всех подобных случаях... Простите нас, животные...
5 из 5 - суть рассказа в миллионный раз подводит ту черту, за которой нет истины - туман, слякоть, плач и пепел от сгоревших надежд... Кони хороши, красивы, но тут они выступают символом вечного обмана, лозунгом либеральной туфты, девизом богачей всего мира... Не буду раскрывать смысл  - прочтите и узнайте сами... Или посмотрите великолепную, советскую экранизацию... Нет в этой жизни счастья, но как же эпохально мы ищем его... Хоть картины с нас пиши!!!)

Дуже страшне й моторошне оповідання про революційні події 1905 року. Показано реалії життя людей, які чи не вперше за великий проміжок часу намагаються відстоювати свою свободу. З іншої сторони головний герой - в ці хвилини він живе в полоні страху за своє життя і за життя своєї родини. І як же яскраво передане автором те почуття жаху, воно так пронизує, що ти сам, здається, починаєш відчувати страх і відчай головного героя, страх і відчай того часу.
Все навкруги пронизане страхом, навіть хата Чубинського: шибки позакривані, в хаті присмерк, і навіть промінчики сонечка, що пробиваються крізь щілини у віконницях не навіюють добрих думок. І навіть той відчайдушний сміх Варвари не несе в собі позитиву, він моторошний. Моторошний сміх... Сміх відчаю. Все моторошне, всім моторошно...
Не хочеться навіть і уявляти, в якому жасі жили тоді люди. Але такі твори повинні бути прочитані, для того, щоб зрозуміти ЩО і ЯК воно було тоді, в не такому й далекому 1905 році...

Історія про загнаність, про безвихідне становище, про вимушений злочин. Про те, що людина настільки сильно переживає знущання над своїм народом, що лють просто переповнює чашу терпіння і переливається через край кров'ю вбитої людини.

І ця людина просто зізнається. І хоч тіло його замкнули в клітці, але не змогли знищити запал душі...

Мені дуже подобається манера письма Михайла Коцюбинського. У його творах таке чарівне поєднання образів, символів, звуків та зображень. Це дуже легко читається, які б теми не піднімалися в творі.

Спойлеры
Твір належить до революційної тематики: головний герой, Кирило, втілюється в образі відповідального революціонера перед партійним обов'язком. І вже з самого початку твору хлопець постає як мандрівник, проте він не вільний навіть в своїх мандрах. Його відірвано від сім'ї, виглядає він старшим, аніж є. Він ще не бачив по суті життя, а уже погруз в проблемах роботи. Все життя його крутилося навкруги партійної відповідальності. І тут раптом, коли він в котре змінює місце проживання і залишається тільки чекати листа, він закохується в природу, бачить життя і красу природи... Бачить широкі лани, запашне жито, таке вільне голубе небо над головою... І просто вже не уявляє життя без цього всього. Крім того він вперше закохується, раніше він сприймав дівчат тільки як друзів, а тут закохався... Потрапив в свій рай, знайшов себе... Здавалося б, ось воно - ЩАСТЯ! Проте у відповідального героя мучить його минуле життя, і вже не цікавить його навіть лист, якого він так чекав. І тут дві протилежності: таке цікаве життя тут біля коханої чи там, серед революціонерів...
Він живе в постійному страху перед бажанням покинути партію... Його мучає совість і врешті решт він зустрічає свого минулого соратника Івана, який запрошує його в гості, закликає до боротьби, проте Кирило не хоче вже боротися - хоче простого людського щастя... Але на дачі їх зустрічає дружина Івана, яку раніше називали "товариш Марія". Тепер це гладка жінка, що цікавиться тільки господарством та інколи читає книжки. Газет тут більше не читають, останніми політичними подіями не цікавляться. Після обіду сплять. Спочатку Кирило відчуває полегкість, але потім його починає дратувати це міщанське болото, яке почало затягати і його. Спочатку він навіть хотів зректися своєї мрії і жити так як жив до приїзду в те місто, як раніше. Але потім він зрозумів, що насправді мрії його і ідеали не тут, не з цими пустими людьми, а біля дорогої серцю дівчини з простим життям...